Поблизу вистрелило кілька петард.
Так, вони його дратували.
Розділ 5
Ранок був холодним. Снігу напáдало сантиметрів із тридцять, і він не скоро розтане, якщо триматиметься така температура, — подумав Тарас, ступивши на терасу, де напередодні сидів із Прелцом. Крізь віття дерев виднілося озеро, точніше — вгадувалося за хмарками туману, що здіймалися над водою. Якщо тут стільки снігу, то скільки ж його у горах — у Ратечах, на Поклюці, на Роґлі... Між деревами в тумані не було чутно ані звуку, і Тарас подумав, що добре було б мати трохи часу й розвідати, яка ситуація з тутешніми трасами — від Рибчевого Лазу до Бохинської Бистриці, може, їх уже проклали? Гм-м, вранці першого січня? Потім інспектор подумав про дівчину, знайдену у воді, і його охопив звичний сором, що межував із почуттям провини. Коли Тарас був молодшим, він сподівався, що це з часом мине або притупиться, та все ж відчуття жалю всуміш із докорами сумління стосовно людей, яких Аленка називала його клієнтами, ніколи не зникало.
Тарас обернувся і відчинив двері саме тоді, коли Аленка спускалася сходами.
— Що ти тут робиш? Ти вже був надворі?
Вона була вбрана у вчорашній одяг, єдиний, який узяла з собою, крім лижного костюма. Низ — джинси, верх — обтислий білий спортивний топ. Аленка й так видавалася молодшою за своїх ровесниць, а серед розфарбованих і на десять років старших жінок на новорічній вечірці була наче підліток. Тарасові пощастило в багатьох сенсах.
— Ні, тільки на терасі.
— А Прелців не видно?
Тарас похитав головою.
Жінка глянула на годинник.
— Ми не можемо більше на них чекати, через дві години маємо зустрітися з нашими малими.
Тарас і Аленка поснідали, зібрали свої речі (тобто гаманці й телефони) і мало не крадькома рушили до автомобіля. Тарас не мав нічого проти того, аби не зустрічатися ні з Прелцом, ані з його дружиною. Вранці, перед тим, як увімкнути двигун (улюблений Тарасів вислів), він хотів побути у тиші, а після вчорашнього вечора тим паче.
Замок замерз, тож чоловік мусив добряче помучитися, щоб відчинити дверцята. Ґумові ущільнювачі на дверцятах також попримерзали, і коли Тарас щосили потягнув за ручку, ґумка віддерлася й жалібно повисла у повітрі, наче ослаблена тятива лука. Тарас спробував закріпити її на місце, підсовуючи пальцями ґуму під метал, ніби пробуючи втиснути під нього пластилін. Влітку, у спеку, йому це вдавалося, а нині, при кількох градусах морозу, — ні. Тож Тарас покинув марну справу і, сівши за кермо, обережно зачинив дверцята, аби ґумка хоч якось зайшла у щілину.
Він виїхав на під’їзну дорогу, та за якусь сотню метрів його зупинив сніговий замет. Снігоприбирач очистив головну дорогу, водночас нагорнувши снігу і заблокувавши виїзд на неї. Тарас вийшов, подивився на кучугуру перед собою і спересердя копнув її ногою. Що ж робити? Він обережно здав назад, намагаючись проїхати по залишених слідах, що було аж ніяк не просто — шиба ззаду, як і дзеркальця, вкрилася шкіркою з налиплого снігу і льоду.
— Ти бачила десь лопату? — запитав він Аленку.
Жінка заперечно похитала головою. Лопати на подвір’ї не було; Тарас глянув на дерев’яний сарай на протилежному кінці подвір’я, оцінив висоту снігу між ним, будинком і машиною, зітхнув і ступив у сніг. Коли добрався до сараю, шкарпетки знову намокли, а сарай виявився зачиненим. Він жестами показав Аленці, що потрібен ключ, бо не хотів будити Прелців. Аленка зникла в будинку і за якийсь час повернулася з в’язкою ключів. Тарас по своїх слідах пробрався до неї.
— Я їх знайшла на стіні за дверима. Подивись, чи якийсь із них підійде.
Тарас уважно роздивися замок, вибрав три найбільш підхожі ключі і спробував відімкнути замок першим із них. Двері відчинялися назовні, тож він насилу протиснувся досередини і спробував розібратися, чи проведено в сарай світло. Якийсь час обмацував стіну, поки не натрапив на вимикач, такий масивний, що він мусив докласти чимало зусиль, аби ввімкнути його обома руками. Світло виявилося несподівано слабким, ніби Прелц заразився скнарістю — тутешнім способом економії. Лампочка кволо освітлювала приміщення, в якому всі речі були акуратно поскладані. Два велосипеди на стійках, лижі, ґумовий човен біля дальньої стіни, якісь інструменти і серед них — лопата. Тарас схопив її і рушив до дороги. Коли він закінчив відкидати сніг, Аленка повісила ключі на місце. Прелци не прокинулися.