Цвілак висунув шухляду робочого столу і видобув звідти пляшку.
— У тебе нема з цим проблем?
— Ні.
Цвілак потримав пляшку перед очима.
— Віскі. Ірландське, воно ніби трохи краще, трохи м’якше, ніж шотландське.
— «Bushmills». Два чи три роки тому ми там були з Аленкою.
Спочатку була екскурсія узбережжям, де стоять оті знамениті восьмикутні природні колони, а потім їх відвезли до винокурні на лекцію про ангельську частку[5]. Там вони придбали пляшку особливої суміші, з чорною наліпкою, хоча Тарас знав, що навіть не куштуватиме її. Все, що треба знати про те, як Тарас і Аленка не дозволяють собі нічого у житті.
— Серед патологоанатомів купа алкоголіків. Ти знав Брезника?
Тарас кивнув.
— У нього була звичка охолоджувати напої в камерах разом із трупами. А коли пив, пригощав присутніх. «Скуштуєш гнилятинки?» — запитував. Прикрий був чоловік. Він уже давно відійшов, доконала його гнилятинка. Я іще живий, але тільки тому, що не пив. На роботі — ні, вдома перед восьмою — теж ні, жодного алкоголю. Лише завдяки цим правилам я не спився. Цю пляшку мені подарували на мої п’ятдесят, зараз мені п’ятдесят шість, а я її навіть не відкоркував. Завжди відкладав до якоїсь гарної святкової нагоди...
Цвілак відкрутив корок.
— Тепер мені до пенсії лишилося півроку, і бодай стану алкоголіком за тих шість місяців, тож... Окрім того, святкова нагода завжди була поруч, я просто її не помічав. Я живий, а вона — вже ні. Як і всі мої клієнти... Земля їм пухом. Якщо це не привід для святкування... Ну от, а склянок у мене нема.
Цвілак ковтнув з пляшки.
— Ти далі не п’єш?
Тарас кивнув головою.
— Далі алергія?
— Востаннє, коли пив, була реакція.
Цвілак запитально глянув на колегу.
— П’ять років тому. Одна склянка.
— І не пробував відтоді? Може, минулося?
— Останній раз мені було дуже погано. Звідси близько до станції швидкої, але хіба то радість — пити з думкою про можливі наслідки? Я вже відвик від питва.
Цвілак іще раз перехилив пляшку, зробив ковток, облизав губи і поставив її на стіл.
— А ти пив би, коли б міг?
— Якби мене не підводив шлунок чи якби алкоголь не був шкідливим?
— І те, й інше.
— Тоді я б не просихав.
Цвілак засміявся, подивився на пляшку, закрутив корок і поставив її назад у шухляду.
— Ні, Тарасе, тільки не ти... П’ятнадцять років чекати на ось це? Пхе-е...
Кілька митей вони просиділи у тиші, Цвілак провів руками по своєму сивому волоссі.
— І чим ти заміняєш?
— Чому я маю щось заміняти?
— Бо так, — сказав Цвілак. — Ніхто не годен витримати життя таким, як воно є. Може, ти щось куриш? Як теперішні підлітки.
— Ти вже другий, хто мене про це запитав за два дні. Ні, я не курю.
— То що?
— Нічого.
Цвілак покрутив головою, мовляв, не вірю, аніскілечки.
— Ну, о’кей, я бігаю, займаюся спортом і все таке.
— Це допомагає?
Тарас стенув плечима.
— Ти не полюєш?
— Полюю... де?
— На дівчат?
Тарас засміявся. Цвілак похитав головою, відсунув шухляду, знову видобув пляшку і відкрутив корок.
— Ти ніколи не був говірким, правда? Я вивчив тебе за всі ці роки. Я ж бачив, що тебе мучить, я ж не якийсь ідіот, і я теж не з Любляни.
— Це ти до чого?
Цвілак усміхнувся.
— Ти працюєш і намагаєшся доскочити до тих, які відпочивають на таткових дачах у Тренті і на мамусиних у Порторожі. Ти все життя на роботі розбираєшся з покидьками і нічого не отримуєш навзамін, а вони катаються на лижах в Австрії. І не кажи мені, що це не достатня причина для поганого гумору.
— Ну, зараз я маю все, — сказав Тарас, — і за тиждень ми з Аленкою їдемо на лижі. Вгадай, куди.
— Але травми вже завдано, хіба ні?
— Бад-Кляйн... — він мусив повторити оте «Кляйн», щоб змогти повністю вимовити назву Кляйнкірхгайм. — Апартаменти, вісімсот євро за чотири дні, джакузі і краєвид на трасу.
— Ти й без мене все знаєш.
Тарас усміхнувся. Що він може відповісти? Що Цвілак і має рацію, і не має її? Що в нього був би інший настрій, навіть коли б ті двадцять років не були такими, якими їх описав Цвілак?
— Не в тому справа, — нарешті озвався інспектор.
— Я тобі це кажу, бо маю тебе за товариша, хоча ми й не бачимося часто... Ти стаєш мовчазним, тож вибач, що набридаю.
— Люди міняються.
— Ні, — пробурмотів Цвілак, який зібрався відпити ковток віскі і сперечатися водночас. — Не міняються. — Він захлинувся і закашлявся. — Ми не міняємося, просто стаємо прикрішими.
5
Ангельська частка — віскі в повітряно-газоподібному стані, яким живиться специфічний вид бактерій.