— Отож іще раз, що тут відбувається?
— Подивіться самі, пане інспекторе, — стажист підніс ліхтарик і посвітив кудись у темряву. Тарас ступив два кроки до хлопця і зазирнув йому за спину. В обличчя дмухнув вітер, що його здіймала річкова течія. Тарас стежив за світлом ліхтарика. З криги, якою скувало береги річки, стриміло щось біле і гладеньке, наче мармурове. Тарас підійшов, присів і сам посвітив.
З води стирчала рука від ліктя, під прямим кутом, зігнута у зап’ястку, зі скрученими пальцями. Вона була худою і тонкою, і Тарас спершу злякався, чи не дитяча, та із залишків лаку на нігтях зробив висновок, що йдеться про жінку. Що було з рештою тіла, Тарас не бачив, бо крига, скувавши руку, закривала огляд. Інспектор підвівся і обернувся до поліцейських.
— Нехай хтось із вас піде до автомобіля і віджене його з дороги, бо ще доведеться витягувати когось із рівчака, а також пригляне за свідком.
— Я піду, — сказав той, з ліхтариком; ствердно кивнувши, коли Тарас наказав ступати в залишені сліди, він із полегшенням зник, перш ніж напарник устиг запротестувати.
— Тепер берімося до справи, — сказав інспектор і спробував усміхнутися тому стажистові, що залишився, замість того, аби подбати про дівчину, що, безсумнівно, той зробив би охочіше.
Тарас знову присів, сперся на руку і спробував відсунути більші шматки криги, які заважали дивитись униз. Лід був тонкий, справа просувалася. Тарас мусив двічі спинитись і погріти руки, в які заходили зашпори, перш ніж у густій темряві показалося голе тіло. Воно лежало горизонтально, ноги вільно рухалися в ритмі течії, рука зачепилася за гілку, плечі були під рукою. Голова, напевно, звісилась униз, бо її не було видно.
— Це потопельник чи потопельниця, пане?
Тарас не відповів.
— Ми не хотіли витягати тіло, бо не знали...
Молодший поліцейський замовк.
— Що ви не знали?
Тарас нахилився над водою і торкнувся зап’ястка. Холодний і твердий, мов камінь, мов крига. Вона не щойно впала у воду.
— Ми не знали, чи можна. Тобто чи можна рухати. Бо якщо вона тут втопилася чи сталося щось інше, це місце...
Тарас потягнув за руку, і гілки, які обплітали тіло, піднялися над водою, не відпускаючи здобичі.
— Вона втопилася не тут. Тут завглибшки з метр. Крім того, я сумніваюся, що вона втопилася. Ти знаєш багатьох дівчат, які пішли б купатися голяка, коли на вулиці мінус п’ять? І я б на вашому місці не чекав, поки течія віднесе тіло далі.
До того ж Тарас знав, що, витягуючи на берег труп, який пробув якийсь час у воді, неможливо знищити жодних слідів, бо їх просто нема.
Тарас розбив останній шмат криги, який затискав тіло, і у воді показалися ноги і нижня частина тулуба. Верхню частину стримувала гілка під пахвою. Тарас опустився навколішки і, намагаючись втримати руку потопельниці, визволив гілляку. Верхня частина тіла поволі піднімалася.
— Вона не втопилася, — сказав Тарас зміненим тоном, так, ніби власник голосу не міг обрати, чи він втомився, чи йому все остогидло.
Інспектор глянув через плече на молоденького поліцейського, який знічено переступав з ноги на ногу, наче на іспиті перед інструктором.
— Звідки ви знаєте?
— Щоб утопитися, треба дихати. Допоможи мені, будь ласка...
Поліцейський рвучко, ніби прокинувшись із дрімоти, підбіг до Тараса, взявся за ногу потопельниці й глянув на тіло, а тоді, не випускаючи кінцівки, відвернувся від мертвої жінки і від Тараса й осів, наче уві сні. Тарас терпляче чекав, поки той оговтається, знову візьметься за ногу, і вони разом, не дивлячись на тіло, витягнули його на берег. Молодик зайшов Тарасові за спину.
—...а щоб дихати, потрібна голова.
— Вибачте, я не...
Хлопець замовк, і Тарас відчув, що той весь тремтить.
— Усе гаразд. Мені теж не по собі.
Перед ними на снігу лежало тіло молодої жінки, голе і біле-білісіньке — шкіра мовби втратила колір; воно неприємно нагадувало шматки замерзлого м’яса, що висить на гаках у холодильних складах, особливо через те, що плечі, які сходилися в тому місці, де мала б починатися шия, не мали продовження. Голови не було. Голову, наскільки Тарас міг у таких обставинах оцінити, відрізали. Чи відсікли? Він освітив ліхтариком усе тіло.
— Іди по мішок, — наказав Тарас. — І принеси рацію, я поговорю з Кранем.
Труп був затвердлий, іще й рука замерзла під прямим кутом, тож Тарас і юний поліцейський насилу запакували його в чорний поліетиленовий мішок.
— Віднесемо до автомобіля? — запитав стажист.
Тарас заперечно похитав головою.
— Зачекаємо тут. Дай-но мені рацію.