— А сума вже лежить напоготові?
— Звичайно.
— А чи не могли б ви показати мені ті гроші?
Хілларі мовчав. Обличчя, як кажуть, дзеркало душі, але в обличчі Хілларі нічогісінько не віддзеркалювалось, воно лишалося незворушним, як маска, як зображення на картах для гри в покер. Мить тривала напружена мовчанка, нарешті Хілларі сказав:
— Гроші ми поклали в банк.
— На свій рахунок? — глянув на нього Гундлах, усвідомлюючи, що питання досить пікантне; у своїй фірмі він лише в крайньому випадку зважився б на таке приниження співробітника. Але тут належало розставити всі крапки над «і», чітко з'ясувати, кому, власне, належать гроші й хто ними повинен розпоряджатися. Саме настав той крайній випадок.
— Ні, в сейфі,— відповів Хілларі по певній паузі.— Десять тисяч банкнотів по сто доларів і десять тисяч — по п'ятдесят доларів, у двох валізках, як обумовлено вимогою. Може, хочете самі пересвідчитись?
— Пізніше. І краще тут. Гроші повинні лежати напоготові. Адже тут для них теж надійне місце.
— Трохи ризиковане.
— Заради визволення вашого клієнта треба, звичайно, йти на такий ризик. Я мав можливість бачити частину вашого захисного обладнання, воно справляє враження… А поліція в курсі справ?
— Яка саме поліція?
— Як то «яка»?
— Ну, в Сальвадорі, власне, вісім різних служб, які відповідають за порядок та безпеку. З котрою саме, на вашу думку, ми повинні співробітничати?
— Це вам краще відомо.
— Відверто кажучи, я трохи здивований. Найчастіше, ми працюємо самостійно. В нормальних випадках цього від нас навіть вимагають і обумовлюють договором.
Гундлах кивнув, вирішивши облишити цю тему. То був один з прийомів його тактики. Під час суперечки він намагався спантеличити партнера несподіваними запитаннями. Тепер він відчував, що йому пощастило трохи втомити Хілларі й змусити до відступу. Справжній бій попереду, він ще дасть йому ні» носі, як любив висловлюватись батько, котрий служив під час другої світової війни в чині капітана.
— Після обіду ми повернемося до нашої розмови, — сказав він, а вже біля дверей почув слова Хілларі:
— Може, прислати людину для вашої особистої охорони? Пана Зайтца ми також охороняємо.
— Ні, щиро вам дякую.
— Як хочете, сер.
— Адже викрадачі не зважаться двічі доїти одну й ту саму корову.
— На вашу думку, супротивник не дуже численний і діє згуртовано?
— А хіба ліві сили діють не досить раціонально? — перепитав Гундлах.
— За машиною, яка везла вас із аеропорту, їхав жовтий «датсун». Хочу відразу внести ясність: то було не наше авто… Ніхто не думає про небезпеку, аж поки вдарить грім, але тоді вже пізно.
Йдучи сходи ми вниз, Гундлах подумав, що ті слова Хілларі нагадують приховану погрозу. Проте, коли він знову сидів у автомашині, то намагався переконати себе, що це в нього від гризот сумління — адже він поводився з ними досить різко. Ні, чесний початок — завжди добра прикмета. Всілякі жорстокі непорозуміння треба владнати насамперед, як казан Макіавеллі. Та горила поводиться досить нахабно, набиває собі ціну, а пропозиція надати охоронця — то вже справжнє знущання.
— До готелю? — запитав Гертель.
— Спочатку в посольство. І будь ласка, надалі не розповідайте нікому, якщо вам здаватиметься, що за вами назирці хтось їде. Це викликає всілякі непорозуміння… А як шеф транспортного відділу, ви взагалі не зобов'язані супроводжувати мене особисто.
— Відділ розвалиться й без мене.
— Дайте мені машину, план міста — і все буде гаразд.
— Пане доктор, ми добре знаємо свої обов'язки.
Гундлах засміявся, йому сподобався тон розмови, їздити самому, без начальства, звичайно, зручніше. Тут є свої переваги, бо під час закордонних відряджень їхні співробітники не завжди дотримувались субординації і опікали один одного незалежно від посади, яку вони займали по службі.
На посольство Гундлах не покладав особливих надій. Воно містилося трохи вище на Ескалоні, де починалась вулиця Поніенте. Обабіч парадного входу росли великі декоративні кущі з яскравими квітками, кущі навіть заважали ходити, та й персонал посольства зараз був невеликий. Через хитку політичну ситуацію в країні посол Нойкірх разом зі своїм штабом був тимчасово відкликаний. За відомостями Вінтера, в керівних колах Федеративної Республіки Німеччини точилася дискусія щодо Сальвадору, і там досить скептично дивились на тутешній наскрізь прогнилий режим. Міністр економічного співробітництва заморозив допомогу, виділену для розвитку країни на суму двадцять мільйонів, в той час як міністр закордонних справ за порадою США гальмував розрив стосунків із Сальвадором. Внаслідок цього зійшлись на середньому: дипломатичну діяльність у цій країні зведено майже нанівець, хоч до цілковитого розриву й не дійшло: обов'язки посла ФРН виконував тепер генеральний консул та повірений у справах ФРН.