Гундлах порадив пливти до Меангуери. Згідно з позначками на карті Пінеро, острів утримувало кілька повстанців. Загальна площа Меангуери не перевершувала п'яти квадратних миль, там було одне маленьке селище Меангуера-дель-Гольфо й ніяких властей.
Вони рушили на повній швидкості саме туди. Під прикриттям острова хвилі, що з силою налітали з Тихого океану, дещо послабшали. Гундлах оглянув ніс катера, чи немає пошкоджень, і несподівано почув якесь квакання. Між ящиками застряла портативна рація з прибраною антеною. Апарат заливало водою, але не пошкодило. З нього чувся голос Пінеро: «Риба, Риба! Що там у вас трапилось, чому не відповідаєте?»
Гундлах присів на ящик, відчувши, як раптом затремтіли коліна. Голос іа апарату настирливо вимагав відповіді. Гундлах, натиснувши кнопку передачі, сказав:
— Павук, Павук, Рибу ми змушені були викинути геть, вона почала смердіти.
— Хто це говорить? — почулось у відповідь. — Гундлах, це ви? Дайте сюди негайно Джексона.
— Він плаває десь біля Тігре.
— Що ви верзете?
— Виловіть його там, Пінеро, у вас людей обмаль. А ви вже й так декого не дорахувались.
— Ви з глузду з'їхали? Навіщо ви це зробили?
— Змушені були. В нього нерви не витримали, він почав був у нас стріляти, а нам цс не дуже сподобалось… Оце і вся причина, чому ми змушені були з ним розлучитись.
— Якщо він потоне — стережись, Гундлах.
— Тоді ми просто будемо квити. Ти вже забув про Гертеля?
— Що ви задумали?
— Саме про це і я хотів тебе спитати, Пінеро. Тепер ти натиснеш кнопку? Адже тут досить вибухівки, чи, може, ти забув про дистанційний детонатор? Не вагайся, хлопче, безгрішних людей не буває…
За двадцять хвилин почувся гуркіт. Літака не було видно, мабуть, він кружляв поза кратером вулкана Кончагуа. Раптом крізь ревіння мотору прорвався звук, ніби строчили з кулемета: скориставшись останнім відблиском дня, літак пішов в атаку. Мабуть, на сусідній острівець Кончагіту, якого вони звідси не бачили, бо його своїми стрімкими скелястими берегами затуляв острів Меангуера. Кулеметні черги лунали з короткими перервами, гуркіт наближався. На Кончагіті також було невеличке селище.
Й ось літак яструбом завис над Меангуерою. На крилах його щось зблискувало, може, то були промінці вже не видимого з моря сонця, а може, вогонь пострілів? Невже він шукав саме їх? Шлунок Гундлаха судомно стиснувся у вузол. Невже вони так швидко зреагували?.. Хоча, правда, звідси до Ілопанго півтораста кілометрів, хвилин дванадцять льоту… Але ж ні, літак за якусь милю перед ними ринув униз на Меангуера-дель-Гольфо. Що ж він міг розгледіти на тому пустельному мисі? Селище принишкло, жодного вогника, мабуть, повітряні нальоти не були тут новиною. Раптом знову пролунала черга, довга й гучна, немов часті удари молота. Потім літак шугонув угору, пролетів над верхами, які вирізнялися чорними силуетами на тлі трохи яснішого неба. То був штурмовик «магістр» французького виробництва. Гундлах сподівався, що їхній катер не так легко виявити на чорній воді… Ось знову почулась кулеметна черга, ні, це не по них.
Щось миготіло над селом, яке згідно позначок на картах Пінеро було місцем курорту з пляжем. Напевне, там зайнялась хата. Мулат вилаявся, тиснучись під самий берег скелястого острівця, відділеного невеличкою протокою від південно-східного мису головного острова Меангуери. Шкіпер сказав, що той острівець зовсім безлюдний і зветься Меангуеріта або ще Перігалло, тобто острів-складка. Слово «перігалло» в перекладі означає складка на підборідді. Отже, за тією складкою можна було б сховатися… Але було вже пізно. Пілот їх побачив! Літак розвернувся і шугонув просто на них, задзвенів од напруження, мов сталевий ніж, і пішов у піке.
Це був кінець. Позаду завирувало море. Гундлах упав долілиць між ящиками з вибухівкою та боєприпасами, ніби вони могли його захистити. Раптом у голові потьмарилось, Гундлах відчув удар у стегно, але зопалу не звернув на те уваги. Гуркіт урвався, й літак так само швидко зник. Гундлах зважився підвести голову. Літак більше не повертався, мабуть, розстріляв усі патрони, а катер і досі плив, хоча з булькотом набирав воду. Гундлаха морозило. Він відчув запах паленого дерева і від цього йому стало зовсім погано. Просто дивно було, вони витримали атаку, навіть не вірилося, що катер не розлетівся в друзки. Тільки ліва нога в Гундлаха отерпла й не слухалась його. Зціпивши зуби, він підвівся і спробував стати на ноги, але його, мов блискавкою, пронизав нестерпний біль.