Гертель вартував першим. До того, як лягти на диван, Гундлах вирішив уладнати деякі справи. Насамперед відправив додому телеграму, яка мусила переконати директора Вінтера в доцільності й вимушеності вжитих ним, Гундлахом, заходів, його все-таки непокоїло, що він самочинно взяв на себе відповідальність за таку суму грошей. Зайтц і той не давав згоди, аж поки Гундлах учинив сварку. Тепер, шукаючи виправдання, знайшов і придатний для телеграми вираз: «Необхідність змусила вдатись до негайних дій». Гундлах усвідомлював — для виконання навіть правильного рішення необхідна певна підтримка.
Після прильоту з Панами він майже не відпочивав, тому відразу міцно заснув. Йому приснилося, ніби детективи з помічників поліції перетворилися у спільників викрадачів. Прокинувшись на мить, він сам себе спантеличено запитував, чи таке вже було з ним, чи може, то віщування?.. Потім його знову здолав сон. У видіннях, які його мучили, з'являвся містер Пінеро, який, мабуть, здогадувався, де лежать гроші. Пінеро переслідував його човном, коли він перепливав бухту, потім гнався суходолом, дерся за ним на гору — аж до кратера якогось вулкану. Нарешті рішучим ривком наздогнав Гундлаха за порогом якихось дверей і, застосовуючи прийоми карате, бив його й вимагав віддати ключі від сейфа. Саме на цьому місці, трясучи Гундлаха щосили, Гертель ледве збудив його. Кімнату освітлювало червонувате мерехтіння неонових ламп великого магазину чи кінотеатру. Було десь близько третьої ночі. Гертель сказав, що він задрімав біля столу й почув якісь звуки.
Десь далеко пролунало кілька пострілів, і Гундлах запитав, чи не стрілянина розбудила Гертеля. Але той заперечив: адже до таких звуків тут усі звикли. Вони вийшли в коридор. Двері поверху були замкнені, але в шпарині з внутрішнього боку стирчав запасний ключ; це було необачністю, адже ззовні його можна було вхопити спеціальним інструментом і обернути. Другий замок був справний, засув — також. Лишалось вікно. Гундлах і Гертель оглянули всі кімнати, всюди ходили тільки вдвох, нарешті несподівано наштовхнулись на телетайпний апарат, в якому стирчала передана з Німеччини телеграма. На ній був зазначений час відправлення: 9 годин 55 хвилин. Отже, якщо відняти сім годин різниці в часі, то вона тільки-но надійшла; Гертеля, напевно, збудило цокання телетайпа.
Гундлах жадібно відірвав стрічку, де мало бути схвалення вжитих ним дій, проте був розчарований. «Не робіть необачних кроків… — прочитав він, відчуваючи, як у ньому підіймається гіркота образи. — Дії без участі ВВВ вважаємо недоцільними й безвідповідально ризикованими. Ми перевіримо ситуацію. Чекайте вказівок. Вінтер. Закордонний відділ Рейнського акціонерного товариства промислового будівництва». От і все. Приголомшливий абсурд! Не дії без участі ВВВ, а навпаки — дії спільно з ними, а також зволікання були б безвідповідально ризикованими!
Гіршого він навіть не міг собі уявити. «Якщо виникнуть ускладнення, дійте на власний розсуд, ми розраховуємо на вас», — говорив йому на прощання Вінтер, а тепер відмовився від своїх слів. Те побажання й досі стояло в нього у вухах, але ж воно ніде не записане… Поступово гнів Гундлаха влігся. Від такого типа, як Вінтер, іншого й не можна було сподіватись. Людина без розмаху. Певно, хотів застрахувати себе, як оце Гундлах, але ж Вінтер не належить до керівництва концерну. Не інакше як директор Люпп вплинув учора ввечері на нього. Отже, тепер вони обговорюватимуть це на правлінні — їм однаково, що тим часом може статися з Дорпмюллером, сидітимуть собі за овальним столом і ділитимуть відповідальність так, щоб зрештою ніхто з них її не ніс. Вони схвалюватимуть, звичайно, і його дії, особливо якщо вони виявляться успішними.
А якщо ні?.. Пославши все до біса, Гундлах засунув телеграму в кишеню; він не збирався показувати її Зайтцові. Таке треба приховати, він тепер має покладатись лише на себе. Щоб відігнати неприємні думки, зателефонував Францісці. В Німеччині було вже чверть на одинадцяту, вона мала скоро вийти з дому. Їх з'єднали напрочуд швидко, але коли Гундлах розмовляв з Франціскою, дзвінкий голос якої дуже чітко долинав до нього чи трансатлантичним кабелем, чи через супутник зв'язку, він помітив, що до телефону й досі підключені підслуховуючі апарати детективів. Можливо, Ворд, Вебстер і Віллоубі зараз і не підслуховували його, але їхні прилади все записували.