План міста був схожий на решітку, як і в більшості населених пунктів Нового Світу. З півночі на південь тяглись проспекти — «авеніди», їх зі сходу на захід перетинали вулиці-«кальє», суворо перпендикулярні й рівні, мов струна. У тому місці, де аве-ніда Кускатлан сходиться з кальє Дельгадо, й був центр, хоч само «серце міста» — площа із статуєю вершника-визволителя — лишалася трохи на схід. Далі був парк. Свободи з пам'ятником Незалежності. Над білим мармуром здіймалось блакитне небо. Всюди все було біле та блакитне — національні кольори країни.
Автомобілів на вулицях ставало дедалі менше, зникла поліція. Гундлах повернув під палючим промінням назад, у напрямку церков та соборів, де, за його розрахунками, мало бути серце міста. Перша церква його розчарувала. В неї були товстелезні стіни й низькі дзвіниці, очевидно, через часті землетруси. Між кам'яних мурів застрявало відлуння далекого гомону. Ринкова площа за славетним Національним палацом була пустельна. Це дивувало. Адже тут мало бути черево міста, а Гундлах побачив лише кілька перекупок, які в кошиках і на хистких прилавках виставили овочі й плоди. Була саме пора сієсти — пообіднього відпочинку, — може, через неї так спорожніли вулиці, а може, ця пустельність була провісником подій, що наближалися з невиразним гомоном. Гундлах купив пупусів — начинених м'ясом та бобами кукурудзяних пиріжків, бо вони, як йому казали, дуже корисні і є тут національною стравою.
Не встиг він з'їсти пиріжка, як побачив голову колони й відійшов до будинків. Гундлах вирішив піднятись на сходи якогось великого палацу — муніципалітету чи, може, театру — й звідти спостерігати за всім, а при потребі сховатися за колонами. Натовп, розлившись на всю вулицю, з прапорами й транспарантами, наближався досить організовано. То там, то там лунали вигуки. Посилених гучномовцями закликів Гундлах не розумів, проте йому пощастило прочитати транспаранти: «Покінчити з терором!», «Справедливої заробітної плати!», «Роботу для всіх!». Демонстранти вимагали розподілу землі, сформулювавши цю вимогу лунким гаслом: «Tierra o sangre!», тобто «Земля або кров!» Це гасло грізною луною котилося над колоною, повторюючись на численних картонних транспарантах.
Гундлах спокійно стояв під портиком, звідки все було добре видно. Люди поводились дисципліновано, колона справляла досить мирне враження, можливо, через те, що не бачила ворога. Занепокоєння викликали хіба що шеренги юнаків у голові та з флангів колони. На головах у них були легенькі капюшони й карнавальні маски, що затуляли половину обличчя, або просто смужки тканини з прорізами для очей. Це багато промовляло Гундлахові. Ось кілька хлопців, одділившись від колони, спритно, мов коти, збігли сходами палацу нагору. З плечей у них звисали звичайні господарські сумки, в яких було щось важке, навряд чи продукти, швидше за все зброя. Гундлах запитав одного з фоторепортерів, які гасали довкола, і той розповів, що молоді люди попереду та обабіч колони охороняють учасників демонстрації від можливого нападу фашистів… А де ж поліція? Вона завжди з'являється, коли натовп підходить до урядових будинків. За планом міста в цьому районі згруповано принаймні чотири важливі об'єкти: резиденція уряду, замок архієпископа, головпоштамт і муніципалітет; десь тут мали бути й міністерства.
Була перша година дня. Поки Гундлах роздумував, чому уряд боїться дивитись у вічі своєму народові, від неоковирного, обставленого риштуванням собору на площу вийшла ще одна велика колона. З площі пролунали вітальні заклики, й колони з радісними вигуками злилися в єдиний потік; усі були в захваті від цієї ніби несподіваної зустрічі, хоча зустріч, звичайно, планувалася заздалегідь; колона тріумфувала, вируючи радістю і об'єднаним тепер бойовим завзяттям. Поряд з Гундлахом хтось крикнув: «Тепер нас уже ніхто не втримає!» Гундлахові раптом здалося, ніби кроків за п'ятнадцять від нього майнуло обличчя тієї жінки з готелю, яка сьогодні вранці телефонувала йому. Він міг би заприсягтися, що то була вона. Гундлах зійшов униз, протиснувся в колону й наддав кроку. Попереду раз у раз мелькало то її темно-каштанове, зв'язане «конячим» хвостом, волосся, то її стрункий стан, яким він тоді так милувався; вона була в тій самій тонкій сукні.