— Кажете, це офіційна печатка сільської гвардії? — здивовано вигукнув він. — І ви не мали часу перевірити? Тоді погляньте зараз! Це штамп похоронного бюро «Сінай»!
— Оце штука! — вихопилося в Гертеля. — Мафія!.. Теж по-своєму дотепно.
— Помовчте! — крикнув на нього Зайтц. — Ви також співучасник.
— Що ви маєте на увазі, пане Зайтц?
— Чи відомо вам, що таке продуктивність?
— Праця, виконана за одиницю. часу.
— Ні, корисний наслідок. У вашій діяльності він дорівнює нулю. Отже, помовчте. Хіба ви не підтримували пана Гундлаха у виконанні його задуму? Ви часто поводились надто зухвало, і тепер також. Зараз вам більше личило б трохи розкаятись у своїй провині.
З'ясувалося, що незабаром після того, як вони виїхали з двома валізами грошей у багажнику, зателефонували викрадачі й сказали те саме, що й учора: «Сьогодні передача не відбудеться…» Така ж телефонограма, сказав Зайтц, лежить на ім'я Гундлаха в готелі. Зайтц негайно вислав услід за ними автомашину, але через затримки на контрольних пунктах вона приїхала до інституту тропіків надто пізно. Він зателефонував до інституту, але був такий приголомшений і говорив так схвильовано, що там нічого не могли зрозуміти. Зайтц, здавалося, передчував нещастя, яке він неспроможний був одвернути. Але на відміну від Вальмана він не мав у душі зловтіхи, йому було боляче, що фірма втратила стільки грошей. Свою злість він зігнав на Гертелі, а той покірливо слухав його докори.
Лишалось питання, хто ж випередив викрадачів. Зайтц запевняв, що підпілля складається з різних угруповань, які суперничають одне з одним, і їхнє недавнє об'єднання лише поверхове. Ліві сили дуже різношерсті й роздроблені, це дивна суміш з ліберальних демократів, християнських соціалістів, комуністів і анархістів. Якісь терористи теж могли довідатися, що викрадачі вимагають за заложника велику суму грошей, і вирішили перехопити викуп, замаскувавшись під поліційний патруль. Усім потрібні гроші для придбання зброї, гроші посилюють вплив не тільки в економіці, а й у політиці. Повстанці в уніформі — це, між іншим, не такий-то рідкісний трюк. Вони намагаються захопити в бою не тільки зброю, а й уніформу, або навіть шиють її собі самі, як у сусідній Гватемалі. Початок поклали сандіністи, які свого часу, переодягшись у форму національної гвардії, блискавично захопили урядову резиденцію в Манагуа — це був початок кінця генерала Сомоси…
— В цьому випадку, — докинув Зайтц, — жодне розслідування нічого втішного не дасть.
Цими словами він ніби підсумував усі плутані здогади й сумніви; ніхто з них не бачив рятівного виходу. Вони стояли як баби-жалібниці, не був виключенням тут і Гундлах, незважаючи на його винахідливість, жвавість думки і його вміння вмить знаходити вихід з найскладніших ситуацій. «Аварійний майстер сам потрапив в аварію», — подумав Гундлах, впадаючи у депресію. Це завдання було для нього як занадто велика кістка для маленького собаки. Він відчував себе людиною, що упала на повному бігу, а тепер стоїть навколішках і ладна заридати, як і Гертель, перед порожнім багажником. Принаймні, на душі стало б легше… Одне було ясно: крах кар'єри, який він спостерігав учора в життєписі полковника Махано, загрожував тепер і йому самому.
В цю мить пані Біндінг доповіла по селектору, що прибули пани Хілларі й Пінеро з детективного бюро.
— Чого їм треба? — буркнув Зайтц. — Учора концерн розірвав з ними договір; за вашим наполяганням, пане Гундлах.
Гундлах нахилився над селектором, ніби він тут господар, і сказав:
— Попросіть їх зайти.
«Діяти, ніби нічого не сталося!» — подумав він. Зазнавали краху останні надії, але цього ніхто не повинен був помітити. Адже життя тривало. Доводилось рухатися вперед, хоч би й на колінах! Нерви його витримають. Пістолет, що лежав у внутрішній кишені піджака, заважав йому, Гундлах вийняв його й кинув на полірований стіл Зайтца поряд з пластиковою вибухівкою. Його зброєю була голова. Зараз він погодився б укласти угоду з самим чортом; гірше не буде.
— Джентльмени, — стомленим голосом мовив Зайтц, — чим можу служити?
— Я приніс вам заключний звіт, — відповів Хілларі. — Як бачите, ми дотримуємось належного порядку, незважаючи на те, що нас безпідставно відсторонено.
— Можливо, ваша допомога зараз буде якраз дуже бажаною.
— Але ж бачите, сер, ваша фірма іншої думки. Вчора вранці ми отримали з Німеччини телеграму, яка підтверджує розрив договору з нами й передачу грошей містерові Гундлаху. Отже, нас відсторонили од справи. Сподіваємось, вам пощастило передати суму й ви незабаром матимете змогу привітати тут бідолашного пана Дорпмюллера.