— Розкажіть краще, де ви поділи гроші, — втрутився Пінеро. — Поверніть їх, і ми негайно заберемо свій звіт назад.
— В такому разі загляньте в свій гаманець!
— Пане Гундлах, — сказав Зайтц, — не виходьте за рамки.
Йому саме доповіли, що прибув Вальман; обидва детективи підвелись.
— Ми дуже засмучені, — мовив Хілларі до Зайтца. — Хотіли зробити як краще, тоді й звітувати довелося б зовсім по-іншому. Надзвичайно невтішні наслідки, нам самим дуже прикро…
— Не вішайте носа, Хілларі! — крикнув Гундлах. — Ви вже й так мало не плачете.
— … але Ворд, Вебстер і Віллоубі чекають від нас суворої об'єктивності, — доказав Хілларі. — Ми не маємо права нічого прикрашати. Власне кажучи, втрачати клієнтів не в наших інтересах.
— Одного ви вже втратили, — озвався Гертель. — І причина цього вам відома.
Обличчя Хілларі лишалось незворушним, як у гравця в покер, з цього обличчя ніколи не можна було здогадатись, про що ця людина думає й що відчуває, зате Пінеро, прощаючись, по-юнацьки усміхнувся, показавши свої гарні зуби.
— На жаль, справи наші погані, панове, — заявив торговельний радник Вальман, коли пані Біндінг, яка вела й протокол, прокрутила йому магнітну плівку. — О боже, хто б міг подумати… Найкраще буде, якщо ви все визнаєте й повернете гроші! Тоді концерн навряд чи порушуватиме судову справу, я думаю, її можна буде зам'яти, правда ж? Адже гроші ніде не ділись?
— Ви не маєте права ставити нам такі запитання, — сказав Гундлах.
— Отже, наполягаєте на своєму… Шкода… — Вальман важко сидів у кріслі. Здавалось, він шкодував, що межі його повноважень надто вузькі. Поза стінами посольства він не мав права ні заарештовувати, ні навіть передати когось у руки місцевих карних органів, які через безлад у країні й самі собі не могли дати ради. Гундлах знав, що влада Вальмана над ним обмежена, Вальман міг тільки написати доповідну в Бонн і забрати в нього паспорт, що він і поспішив зробити. Зважаючи на те, що шкоди завдано не місцевій, а їх вітчизняній фірмі, стаття 16 конституції не дозволяла передавати його до рук іноземних властей. Через відсутність договору про видачу Вальманові лишалось тільки пригрозити міжнародною поліцією і змусити обох добровільно повернутись на батьківщину. Проте Зайтц, як видно було з його виразу й поведінки, сумнівався в їхній причетності до злочину, через те й утримувався від будь-яких висновків.
— Вважайте, що перебуваєте під домашнім арештом, — по довгій мовчанці заявив Вальман, глянувши на годинник: був саме час обіду. — Повертайтесь на свої квартири й, нікуди не відлучаючись, чекайте вказівок! Можете тепер спокійно розмовляти між собою, нічого не приховуючи, бо, власне, вже й нема чого…
— Сподіваюсь, ви не чекаєте, що ми дякуватимемо за таку ласку.
Вальман докінчив думку:
— Може, це змусить вас переглянути свої позиції. Якщо ж здумаєте зникнути, я оголошу розшук, повідомлення про вашу втечу будуть розіслані в посольства всіх країн, отже, далеко не втечете.
— Вас уплутали в чужі інтриги!
— Я вірю фактам.
— Сподіватимемося, правда переможе, — мовив Гундлах. Підвівшись, він узяв зі столу пістолет і сховав у бічну кишеню. Зброя випиналася з легкого піджака; як на арештанта він був аж занадто озброєний.
— Навіщо він вам? — запитав доктор Зайтц.
— Можливо, доведеться зробити певні висновки, але це вже моя справа.
— Залиште зброю тут, не втрачайте глузду!
— Ви всі його, здається, вже втратили.
Внизу, на бульварі де лос Ероес, по-дитячому зрадівши, Гертель крикнув:
— Ключ від машини вони нам залишили, він тепер для нас цінніший за паспорти! Паспортів кругом — як піску в морі…
Вони поїхали до готелю «Каміно Реаль».
— Коли наші справи зайшли вже так далеко, то перейдемо краще на «ти», — запропонував Гундлах.
Уже перед готелем Гертель запитав:
— А він не може подзвонити у федеральне управління кримінальної поліції, щоб нас доправили на батьківщину в наручниках?
— Нас можуть вивезти лише пароплавом, Петере. Повітряними лініями нікого не перевозять проти волі. Можливо, військово-морський флот пришле за нами есмінця. Але найвірогідніше — сюди прилетить федеральний прокурор, який вестиме нашу справу.
Вони обидва не уявляли, що з ними буде. Як і раніш, Гундлах запросив Гертеля пообідати разом, але той знову відмовився.
— Ввечері — з задоволенням… Відверто кажучи, Гансе, о цій порі я здебільшого буваю в «Глорії». Ти не ображайся.
— Гаразд, іди, у в'язниці не буде жінок. Тільки не переплутай знову «Глорію» з «Сінаєм» і не прихопи штемпеля. Грошей у тебе вистачить?