— Ми попросили покликати вас із ресторану.
— Я не завжди харчуюсь у готельних ресторанах, іноді віддаю перевагу кав'ярням. А під час другого виклику я міг бути на прийомі президента.
— Якого президента?
— Президента республіки Сальвадор.
— Що ви сказали?.. Чого ви ходили туди?
— Сповістити найвищу інстанцію про викрадення грошей. Мене супроводжував пан Гертель. Нам висловили своє співчуття й усе ретельно розслідують. Я ж не думаю, ніби ви змирилися з тим, що підозра так і лишилась на нас.
— Мене це дивує, адже факти свідчать проти вас.
— Зараз ви ще більше здивуєтесь. Після того мене затримав представник фірми Ворд, Вебстер і Віллоубі.
— Ви знову звертались до ВВВ?
— Навпаки — вони до мене.
— Щоб допитати вас?
— Щоб завербувати. Вони пропонують співробітничати з ними. Більше я не можу вам нічого сказати. У всякому разі це проливає світло на стиль роботи ВВВ. Вони намагаються переманити до себе на службу людину, на яку падає найбільша підозра. Навряд чи це можна назвати солідною діловою практикою, як ви вважаєте?
— І ви дали згоду?
— А ви хіба проти?
— Авжеж. Ви не маєте на це права, поки триває чинність вашого договору з нами. Досі ще ніхто не звільняв вас з роботи.
— А хіба ви не послали телеграфом клопотання про моє звільнення? Зрештою ж за вашою вказівкою в мене відібрано паспорт і кредитну картку; й це після шести років чесної праці й абсолютної лояльності. Я був дуже розчарований вашим вчинком. Мені здається, я цього не заслужив, хоча не певний, чи ви сплатите мій рахунок за готель… Тому я змушений подбати про себе, адже тричі на день мені ще й хочеться їсти.
— Ви повинні невідлучно сидіти в готелі! Решту вирішить дирекція. Зараз у цій справі саме відбувається засідання: Люпп, Вінтер і Зерінг…
— Передайте їм моє вітання.
— Пане Гундлах, я вас попереджаю, не будьте таким норовистим! Нам уже відомі ваші коники, тепер ми намагаєтеся викинути ще одного, це може ним лише зашкодити.
— Незабаром стане видно, хто з нас мав рацію. Щойно детективне бюро сплатило мені аванс, набагато більший під місячного заробітку. Те саме бюро переконувало вас, ніби я вкрав ті мільйони. Подумайте над цим гарненько і повідомте концерн, що я знову працюю, але, на жаль, в іншій фірмі. Дякую, пане Зайтц, за ваше дружнє піклування про мене, бажаю вам доброї ночі.
Гундлах поклав трубку. Це змагання трохи підбадьорило його. Він таки добре всипав тому Зайтцеві! Гундлаху хотілось висловлюватися ще ясніше, але мав зважати й на мікрофони. Хто знає, скільки часу пробув Пінеро в кімнаті, і, можливо, вже й тут понаставляв свої підслуховуючі прилади; на всякий випадок або й підсвідомо, немов той терміт, що скоряється вродженому рефлексові. Гундлах вважав, що з допомогою транзисторного радіоприймача можна знайти схований мініпередавач, і шкодував, що рівень його технічних знань у цій галузі не дозволяє цього зробити. Немає всебічних фахівців, окрім хіба що Пінеро; до того ж він був добре натренований фізично, небезпечний ворог.
За двадцять хвилин до восьмої Гундлах спустився в фойє. Коли обертові двері відчинялись то в один, то в другий бік, з танцювального залу, прориваючись крізь гуркіт оркестру, долинало солоденьке терликання скрипки. Була субота, й, згідно з вивішеним оголошенням, там починалися славетні «Танці на вулкані» — танці на роликах, розвага, яка відбувалася в кінці кожного тижня, незважаючи на комендантську годину. Гундлах вийшов з готелю в обійми теплої ночі й від сусіднього кафетерію подзвонив до Гертеля. Той запропонував зустрітись у закусочній на півдорозі між «Каміно Реаль» і своїм готелем «Бруно».
Гундлах узяв таксі й назвав водієві іншу адресу, щоб звідти решту шляху пройти пішки. Двічі він, сховавшись десь у ніші будинку, стояв, щоб пересвідчитись, чи ніхто не йде назирці, але хвоста не було… Гертель уже чекав на нього, сидячи за столом серед брязкоту тарілок, гамору, співу й апетитних пахощів риби; очевидно, харчівня була рибальською, дешева забігайлівка з пластмасовими ширмами замість дверей, алюмінієвими стільцями та барвистими столиками, з яких ніхто не прибирав брудного посуду, решток їжі й паперових серветок. На серветках кельнери записували також свої рахунки. Все це прибиралося лише після закриття кафетерію, а тепер вони цілими купами валялись на кам'яній підлозі, і Гундлаху доводилось прямо по паперу, що шелестів під ногами, сягаючи іноді аж до щиколоток, іти до стола, за яким сидів його приятель.
— Я сюди часто приходжу, — мовив Гертель. — Тут лангусти дешеві й майже завжди свіжі. Гундлах замовив собі черепаховий суп і якусь незнайому рибу з рисом і салатом «пальміто». Тепер він міг собі дозволити ці тихоокеанські делікатеси. Він сунув під столом Гертелю пачку стодоларових банкнот і переповів суть справи.