— А для чого вам я? Що ви хочете мені сказати?
— Хочу вас попередити. Мене самого обдурили й забрали гроші, призначені для викупу. А тепер вони ще мають намір зробити з мене приманку… Але не вийде.
— Хто це «вони»?
— Ворд, Вебстер і Віллоубі. Їхні представники Пінеро й Хілларі. — Гундлах розповів, що трапилось учора, але не зумів розвіяти її сумніви. — Що вас лякає? — запитав він.
— Я не розумію вашої поведінки.
— Я вам щойно все пояснив.
— Так, сеньйоре Гундлах. Усе це сталося з вами через нас. Ми хотіли провести операцію без посередництва детективного бюро. Якщо ви сказали правду, вам довелось нелегко, а ви ще й вирішили застерегти нас? До такої великодушності з боку іноземних компаній ми тут не звикли. Отже, що вас привело до мене?
— Дорпмюллер… Віддайте мені без викупу, бо я вже не маю грошей. Я думаю, ми тоді будемо квити. Ви не матимете жодних неприємностей.
Вони стояли біля мармурових фігур, але Ортега вже поривалась іти, ніби побоювалася, що за тисовим живоплотом причаївся ворог.
— Вашому Дорпмюллерові живеться в нас непогано, навіщо ж ми повинні відпускати його без викупу? В концерну багато грошей.
Отже, Гундлах її недооцінив. Оговтавшись, молода жінка мислила чітко й виказала неабиякий характер. Звичайно, він зробив їм велику послугу, через те вони не поведуться з ним так, як оті керівники концерну, інакше вона та її товариші стануть схожі на тих, проти кого борються.
— Дорпмюллер не заслуговує на таке, — сказав Гундлах. — Ви взяли заложником не ту людину… Ви зобов'язані його звільнити. Ось у чім справа! Ви хочете успішно виконати своє завдання. Адже так?
— Так, звичайно, — стомлено відповіла Ортега. — Ми з вами міркуємо майже однаково. А самі ж ви що за це матимете? Сподіваєтесь на винагороду?
— Послухайте, я навіть хлопчиком ніколи не грав у бізнесменів, завжди віддавав перевагу шахам.
— Гроші — це ще не все? Розумію, ви не прагнете до багатства, воно вам бридке. Вас непокоїть лише доля Дорпмюллера, бо він добра людина, й ви це робите аж ніяк не задля кар'єри.
— Кар'єра скінчилась, — мовив Гундлах і чомусь пригадав, як агресивно розмовляла вона позавчора з архієпископом. Приблизно так само, як оце з ним. Від її безпідставного глузування в нього аж дух перехопило, й він, майже не чуючи своїх слів, кинув:
— Будь ласка, візьміть мене замість нього.
— Ви хочете обміняти його на себе?
— Так. Візьміть мене, якщо це принесе вам гроші. Нехай валізи стоять, беріть мене.
— Ви втратили на вазі, що ж тепер за вас заплатить фірма?
— Можливо, не так багато.
— Тоді ви нам не підходите як об'єкт обміну.
Вони мовчки перетнули майданчик. Під балюстрадою стояла скульптурна група — дівчинка й хлопчик, які не милувались одне одним, а скорше сварились. «Це була б любов, сповнена зненависті, — подумав Гундлах, — якби мені довелося відчути до цієї жінки щось більше, ніж просте бажання».
— Дозвольте не погодитися з вашою думкою. — Він сказав це, щоб відновити розмову. — Не має значення, що фірма зараз мене не цінує; якщо я визволю Дорпмюллера, це змусить її змінити ставлення до мене…
Вона різко махнула рукою:
— Навряд чи ви так думаєте, просто я образила вашу гідність! Адже ви людина горда, і я перепрошую… Але чого ви прагнете насправді? В чому полягає ваш мотив?
— Сеньйоро Ортега, я, як і ви, вийшов живий з того побоїща біля собору. Життя, подароване людині вдруге, не гоже витрачати так, як досі, в безперервній гонитві за успіхом або ж у гульбищах. Треба боротися й помститись винним.
Вона зупинилась і глянула на нього:
— Отже, ви хочете помститись отим янкі?
— Це було б для мене тріумфом! Інакше я просто здурію… Людина повинна боротись, бачачи мету й відчуваючи, що здатна на боротьбу. А я себе певний. Вони ще пошкодують.
Гундлах знову бачив лише її обличчя, великі карі очі, в яких прочитав співчуття.
— Ваш перший мотив з тих, що ви назвали, цілком зрозумілий, і я його приймаю. Тільки ви назвали їх щось забагато, і це вносить плутанину. Ідіть, будь ласка, до готелю й чекайте. Ми вам зателефонуємо, як діяти. У справі «Передача» виконуйте наші вказівки. А поки що дуже вам дякую.
Вона простягла йому руку й пішла до «датсуна», який уже муркотів біля тротуару. Коли вона сіла в машину, Гундлах збагнув свою помилку. Йому не слід було пропонувати себе замість Дорпмюллера, в цьому не було ніякої потреби. Ортега могла витлумачити його пропозицію як намагання пробратись у їхній стан. Очевидно, вони зараз радяться, чи можна йому вірити, чи не провокатор він, поплічник Пінеро, якого той послав з попередженням про їхнє знищення.