— А потім?
— Буде видно.
Лікар, мабуть, і сам не знав. Це вирішуватиме хтось інший, а Діаса, здавалося, воно зовсім не обходить. Набагато охочіше він говорив про те, за що вболівав душею, — про медичну службу у цій глушині.
— В цьому таборі ми готуємо переважно санітарів — бригади охорони здоров'я. Вони нам були потрібні з самого початку, бо наших людей ми не могли класти в лікарню, поліція забирала їх просто з ліжок… Коли ми потім перейшли в гори, виникла необхідність організувати медичне обслуговування селян.
— Не тільки тих, що борються у ваших лавах?
— Звичайно. У звільнених районах ми відповідаємо за все. Бо хто б же пішов за нами, якби ми нічого не давали людям? Між іншим, режим одного разу зробив нам закид, ніби ми вивезли з столиці відомого хірурга, щоб він ампутував ногу пораненому партизану. Це було просто смішно, адже в нас є свої лікарі — їх, правда, не вистачає, але в нашій країні ніколи не було достатньої кількості лікарів. Тим часом ми вже маємо сто п'ятдесят членів бригад здоров'я, це бійці, що одночасно виконують і обов'язки санітарів; серед них часто зустрічаються і такі, що тільки в нас навчилися читати.
— Ви б дозволили такому робити вам ампутацію?
— Звичайно. В нашому лазареті лежать одинадцять поранених, по двох місяцях війни. Четверо в пас померли. Ми б усіх їх врятували, якби в нас було більше антибіотиків і обладнань для анестезії. В інших таборах справи кращі. У більших повстанських районах є центральні клініки і багато санітарних пунктів, якими керують бригадисти. Крім того, кожна партизанська частина з дванадцяти чоловік і більше має свого медика-бригадиста, а в кожному таборі і в кожному звільненому селі є комітет охорони здоров'я…
Згодом Діас розповів йому про місцевість, де розташований їхній табір. Всього на відстані двадцяти кілометрів звідси лежить Гватемала, а недалеко звідси є туристична база. Весь район вартий уваги туристів, особливо пасмо трьох вулканів, а справжня перлина це — калько, геометрично точний конус висотою 1800 метрів. Звідси його не видно, бо його закривають дерева, що стіною стоять на передньому плані. Колись вогняні бризки, що через ритмічні інтервали виривалися з кратера, служили орієнтиром для суден, капітани називали його Тихоокеанським маяком. Коли вони його бачили, то знали, що порт Акаютла вже недалеко.
— Перед французькою революцією там було кукурудзяне поле, — сказав Діас. — А одного дня прямо посеред поля з'явився отвір, звідти валувала їдка пара. Селянин побіг до сільського священика. «Там відкриваються ворота в пекло!» — перелякано сказав він. Молитви і процесії повинні були прогнати диявола. В бій проти цього виступив бог — покровитель села, а також боги кукурудзи і дощів та інші божества народу майя. Але щілина все ширшала, випльовуючи полум'я й попіл. Крок за кроком довкола отвору конусом накопичувалась лава, і виріс вулкан… Кожні десять хвилин повторювались виверження, до яких тут уже звикли; тільки паузи між вибухами лякали людей, за кожною затримкою очікувалось сильне виверження. По них визначали майбутнє — завдяки вулканічному попелу помітно покращали врожаї. Так, по сусідству з вулканом, виявляється, можна жити. Протягом всього минулого століття тут продавали прохолодні напої й сувеніри всім, хто приходив чи приїздив подивитись на чудо. Потім появилась автострада, пікнік-парк, а на сусідній вершині побудували готель з плавальним басейном, щоб за пляшкою віскі можна було прямо з гори милуватися бризками у вигляді вулканічного виверження. Але перед самим відкриттям готелю вулкан оголосив страйк, майже через двісті років свого існування. Лава наповнила кратер, затверділа, утворивши таким чином кам'яний корок, який вулкан виштовхнув з останніх сил. В тисяча дев'ятсот шістдесят шостому році вулкан потух. Протягом тринадцяти років готель стояв майже порожній, а зараз там дислокуються солдати.
— Наступний вибух буде таким же. — Гундлах натякнув на подібність подій історії. — Армія чекає безперечно на нього.
— Так, вона напоготові, вже двічі навідувались до нас. Але вулканічні процеси важко визначити наперед, ніхто не знає, як довго спатиме вулкан. Можливо, готель ще послужить своєму призначенню, стане колись найзнаменитішим місцем у всій країні.
Вони поминули лінію вартових, де зустріли групу молодих хлопців, серед них немало й дівчат з найрізноманітнішою зброєю, від французького спортивного карабіна «22 комбо» і старого вінчестера Томсоиа до сучасного АР-10 з легкого металу і чорного пластика, які виготовляються в Лос-Анджелесі і які зі своїм порожнистим прикладом навіть плавають на воді. Гортслю сподобалася б така різноманітність. Шкода, що його більше немає. Гундлаху навіть здалося, що він чує його слова: «Послухай, Гансе, а ми з тобою непогана пара. З таким, як ти, страшенно приємно робити одну справу».