Петер Гертель: всі роздуми Гундлаха кінчалися згадкою про нього. Ці думки заходили іноді досить далеко і впливали йому на нерви, вони були для нього мукою. Невже він так ослаб, що весь час в нього з голови не виходять такі міфічні поняття, як вина, доля, кара? Треба вирватися з цього зачарованого кола, він твердо вирішив не піддаватись своїм почуттям і не тлумачити свої вчинки з точки зору містики. Він звик до раціональних цілеспрямованих дій; в цьому була його сила; а від вимушеної бездіяльності, немов бульбашки на болоті, в його голові з'являлися сумніви.
Ні, йому просто не пощастило, невдача в бою. А життя — це боротьба. Інші, буває, гинуть в результаті транспортної катастрофи від зіткнення машин чи падіння літака. А Гертель загинув у бою, можна сказати, з честю… Але думаючи про це, Гундлах спіймав себе на тому, що сам себе обманює. Гертель хотів помститись агентству, але не ціною власного життя, бо яке йому діло до цієї країни, до громадянської війни, що там відбувається? А тепер вина за його смерть падає на плечі Гундлаха, бо сталось це через їхнє втручання в чужі справи, через Гундлахову войовничість. Можливо, хтось інший на місці Гундлаха вчинив би по-іншому і зміг би врятувати товариша? Хтось інший? Звичайно, ні! А сам Гундлах безперечно зміг би. Він мав би тверезо оцінювати межі своїх можливостей і бути обережнішим. Але цього він не зробив, та й не міг в силу свого характеру. Він завжди рвався в саме пекло, завжди ризикував, наражався на небезпеку… В нього раптом з'явилось бажання спіймати на мушку Пінерового «фалькона» і спустити курок. Черга з АР-10 звільнила б його від почуття невдачі. А потім, о боже, потім він нарешті зміг би спокійно спати.
Згодом лікар приніс йому газети за останній тиждень жовтня. В Сальвадорі виходило сім газет — чотири в столиці, дві в Сан-Мігелі і одна «Діаріо де оссіденте» в Санта-Ані, другому по величині місті країни і її центрі виробництва кави. Санта-Ана розташована в цьому західному повстанському районі, і газети прийшли, напевне, звідти. Вони писали про боротьбу за владу на Ямайці, про бомбовий терор в Манілі, про страйки в Польщі і телевізійну передвиборну боротьбу в Північній Америці; комерційна преса, як повідомляв відділ внутрішнього життя, перебуває під наглядом військової цензури. Повідомлялось про виступи лівих екстремістів, про напад на армійський конвой, про ракетний обстріл революційною народною армією посольства США в Сальвадорі, яке охороняють 160 морських піхотинців. Далі йшло повідомлення про об'єднання чотирьох груп опору, в тім числі і бійців комуністичної партії, у «Визвольний фронт імені Фарабупдо Марті». Редакція зазначала, що Фарабупдо Марті 50 років тому заснував комуністичну партію, а в 1932 році загинув у визвольній селянській війні… Дії військової хунти і правих сил, як кинулось Гундлаху у вічі, описувались дуже обережно, або й зовсім не згадувались.
Деякі місця Діас обвів олівцем. В органі бізнесменів «Діаріо латіно» повідомлялось про вбивство Гертеля в провінції Сопсонатс і про зникнення самого Гундлаха, якого вважали викраденим. «Прен-са графіка» писала про передачу грошей за викуп раніше викраденого директора Дорпмюллера, що «закінчилась трагедією» біля озера Ісалько; довкола вся земля була усипана обгорілими банкнотами. В «Мундо» Рейнське акціонерне товариство промислового будівництва давало роз'яснення, що фірма не посилала своїх співробітників до Ісалько чи Сонсонате ні з грошима, ні без грошей. У своєму інтерв'ю доктор Зайтц сказав, що перед цим було зроблено невдалу спробу викупити Дорпмюллера, й що він, Зайтц, намагавсь утримати в готелі тих двох співробітників, які тепер самі стали жертвами. І якщо вони, незважаючи на його заборону, все ж поїхали кудись, то це була або суто приватна подорож, або ж подорож за чиїмось завданням. «Ель діаріо ой» називала цей випадок «темним і заплутаним розділом з трагічної книги насильств». Мова повідомлення надто складна, вітіювата. Ніде на шпальтах не зустрічались прізвища Ворда, Вебстера й Віллоубі. З усього ставало ясно, що концерн намагається вмити руки, його зовсім не бентежить доля Гундлаха. Та на інше він і не сподівався. Його вже давно списали, так само як і Гертеля. В усьому іншому панує сваволя, хаос, анархія. Навіть поліція нічого не повідомила про цей особливо тяжкий злочин. Немає ладу в цій країні, навіть преса кульгає.
За два дні Гундлах отримав від Дорпмюллера лист, написаний англійською мовою. Почерк був чіткий, розбірливий, як у деяких інженерів старої школи, ніби виведений друкованими літерами; можливо, Дорпмюллер починав колись креслярем. Для підтвердження автентичності в листі було згадано про їхню зустріч на будівництві греблі в Африці, про що ніхто інший не міг знати. Далі Дорпмюллер писав: «Ви не можете навіть уявити, як глибоко вразила мене смерть Петера Гертеля і як я зворушений і вдячний вам за те, що ви запропонували себе в обмін на мою персону, коли викуп розладнався не з вашої провини. Мені сказали, що післязавтра мене відпустять. Коли це справді станеться, я докладу всіх сил і, звичайно, зумію переконати дирекцію, щоб вона подбала й про вас. Інтерв'ю доктора Зайтца грунтується на незнанні справи, тож не варто звертати на це уваги. Дорогий Гансе, не почувайте себе всіма забутим, ми незабаром вас визволимо. А головне, я щиро бажаю вам якнайшвидше одужати. Вдячний вам Георг Дорпмюллер».