Выбрать главу

Настрій у таборі був пригнічений.

— Як же йому вдалося? — запитав Діас, переглядаючи вечірню пошту. — Рейгана посадили в президентське крісло товстосуми, він страшенно хитрий… Син бідних людей, який власними зусиллями став мільйонером, але дрова для себе, як кажуть, рубає сам, щасливо одружився, привітний, веселий, скромний! Молодцюватий чоловік, яких поруч багато, ніби зійшов з журнальної рубрики «Люди, такі, як я і ти», яку він і сам охоче читає, йому не потрібно, як Картеру, запевняти людей, що він ніколи не обманюватиме їх, його й так усі знають як чесного ковбоя з голлівудських фільмів, і йому й так вірять. Подумайте, як наглядач купалень він врятував від утеплення сімдесят сім чоловік. То хіба він не зможе врятувати і все людство! Потім — спортивний репортер, кіноактор, губернатор… Як ви думаєте, компаньєро, чи зможе він стати світовим лідером?

— Нашим, звичайно, ніколи!

— Ні, йому буде нелегко впоратися зі своїм безладдям, з проблемами, які підточують його державу. Той гігант, хлопці, хворий. Північна Америка переживає економічну кризу з інфляцією, дефіцитом бюджету, з чергами безробітних. Мільярдних втрат зазнають навіть такі всесвітньовідомі концерни як «Дженерал Моторс». А вони ж завжди були символом прогресу і успіхів у промисловості! І вже більше року найбільша країна Заходу покірно виконує вимоги Ірану і не може силою звільнити п'ятдесят двох заложників… — Так Діас намагався підтримати бойовий дух партизанів, і все ж, як здалося Гундлаху, повністю не розвіяв їхньої тривоги. Персія далеко, а тут зовсім під боком — могутня країна, і слід побоюватись загострення стосунків з нею.

Події в Вашінгтоні відтісняють на задній план периферійні події. По всьому було видно, що преса ніби навмисне вже не роздуває справи з викупом Дорпмюллера. Тільки десь на останній сторінці столична газета «Діаріо де ой» повідомила, що на днях поблизу селища Марома над річкою Лемпа на південному сході департаменту Усулутан в партизанському районі звільнено Дорпмюллера. Решта газет зовсім нічого не писала про цю подію. І тільки «Ла насіон», єдина газета, що виходила у східному місті Сан-Мігель, повідомляла, що, очевидно, це був обман: замість викраденого керівника філії добровільно визвався піти заложником один працівник фірми. Ім'я Гундлаха не згадувалося; коментарів будівельного концерну також не було.

— По радіо про вас не було жодного повідомлення, — сказав Діас Гундлахові. — В країні діє тридцять дев'ять радіостанцій, у самій столиці їх понад десять, ми всі станції слухаємо — ваші люди щось мовчать! Уже пора б запрацювати й сороковій радіостанції — нашій.

— Ви мене залатали, поставили на ноги, але так і не зробили на мені бізнесу.

— Ще не відомо.

— Думаю, за мене нічого не дадуть. Я про це попереджав сеньйору Ортегу. А де, між іншим, вона?

— Сподіваємось незабаром побачити її тут. Але не думайте, що ми сприймаємо вас виключно як об'єкт викупу, нас цікавить не лише комерційний бік справи.

— А що ж тоді? Яка ще вам від мене користь?

— Не поспішайте, роздивіться в нас спокійно. Мені здається, ви почуваєте себе тут як на зворотному боці Місяця. В нас не те, що у вашому концерні.

— Тут я справді багато дечого побачив.

— Говорите як дипломат. — Лікар посмикав себе за ріденьку бороду. — Це дуже добре! Можливо, саме в цьому ваша сила.

— Що ви маєте на увазі?

— Я ніяк не можу вас зрозуміти. Ви живете тут, розмовляєте з нами і, незважаючи на це, вас ніби нічого не хвилює.

— Я сприймаю речі такими, як вони є.

— Так вважає більшість людей, треба, мовляв, жити… Може, причина в тому, що це не ваша країна?

— Можливо.

— Але до чого ви прагнете, сеньйоре Гундлах, що ви хочете від життя?

— Якщо ви чекаєте від мене філософської відповіді, то, на жаль, марно. Я просто колекціоную враження, але ще їх не впорядкував.

— Ви на десять років старший за мене й не маєте ніякої мети?

— Мабуть, так воно й є, докторе. Досить сумно, правда?

— Іронія тут теж не рятує. Ви кумедний чоловік, дуже балакучий і в той же час ніби відлюдкуватий.

— Такий склад розуму в нас, німців. Ми ніколи не говоримо про головне. Це доводиться вирішувати наодинці з собою.

— Ви залишаєтесь вірний своїм принципам? Якщо так, тоді я вас поважаю.

8

Гундлах не збрехав. Йому дійсно необхідно було розібратись в собі. Кілька розмов з доктором Діасом зовсім вибили Гундлаха з колії. Він дедалі частіше задумувався над своїм минулим життям.