Выбрать главу

На пристані їх ніхто не зустрів, на березі теж нікого не було нидію, в митному бараці не світилося, всі приміщений стояли позамикані, жодного таксі, жодного поліцейського. Тільки пес пробіг, з моря доносився монотонний плюскіт прибою. Глупа ніч у містечку ІІунта-Горда. Від лісу тягло легеньким вітерцем, з верховіття виповзав блідий місяць… Якесь казкове царство або залишене селище шукачів золота…

Енергійним рухом закинувши сумку на плече, Гладіс попрямувала до схожого на склад приміщення. Там вони знайшли воду, кукурудзяний хліб, кілька бляшанок консервів і навіть гамаки з сіткою від москітів — чудова квартира. Гундлах не відчував голоду, хотілося тільки лягти й нарешті склепити повіки. Вже коли лежав у гамаку, йому здавалось, він погойдується на хвилях. У вухах ще лунало монотонне гурчання мотора, він кілька разів схоплювався, аж поки його здолала втома.

Наступного ранку маленький гвинтовий літачок авіалінії «Майя» піднявся в повітря з досить скромного аеродрому. За невелику платню він понад лагунами й зеленими горами через тридцять хвилин доправив Гундлаха й Ортегу в колишню столицю Белізу на морському мисі. Службовцям, які не знайшли в їхніх паспортах віз, Гундлах сказав, що він і пані добиралися сюди човном і не встигли залагодити всіх формальностей. Місцеву англійську мову важко було зрозуміти, в шкірі людей змішалися чорні, коричневі та білі кольори, тут жили навіть араби й китайці. Строкатість сприяла лояльності, їм поставили в паспорти штампи, які давали дозвіл на семиденне перебування в країні. Аж тут Гундлах збагнув по-справжньому значення обхідного шляху. Їх просто вважали робінзонами-відпускниками, які збираються провести час десь на островах або на Гловері — другому в світі за розмірами кораловому рифі, який вабив туристів.

А взагалі світ ніби й забув про існування Белізу. Гладіс по дорозі в готель розповіла, що ця країна за розмірами більша за Сальвадор, вона нараховує десь від ста до двохсот тисяч мешканців, точно ніхто цього не знає. Всі події довкола відбуваються так, ніби Беліза взагалі не існує — якийсь заспаний клаптик землі… В революційному лексиконі Гладіс взагалі не знаходилось місця для цієї країни. Говорячи про Центральну Америку, вона навмисне не згадувала про цей край. Вона і її друзі використовували цю сьому центральноамериканську країну лише як коридор для переходу кордонів і для завіряння документів. До 1973 року вона ще називалась Британським Гондурасом і була останньою англійською колонією на американському континенті, вважалась членом Британської Співдружності націй, відгороджена від інших країн континенту джунглями, рифами й мовними бар'єрами — надто скромний і занадто безлюдний край — на який же революційний рух там можна сподіватись?

Їхній рейс був аж наступного дня. Вони зняли номер у готелі за дванадцять місцевих доларів. Белізький долар рівнявся половині американського. Кімната була досить незатишна. Будинок готелю стояв на сваях, як і більшість тутешніх жител. Штормові хвилі часто затопляли вулиці міста. Гундлах прийняв душ. Вода спочатку не текла, і лише, коли він досить сильно стукнув кулаком по крану, спочатку закапала, а потім з сичанням полилась. Вікна були збиті з перекошених дощок, шибки вибиті. Крізь них налітав морський вітер і освіжав мокре тіло.

В цій країні багато чого сходило з рук. Гундлах купив пляшку віскі й льоду, примостився в холодку на дерев'яній веранді й, відпиваючи маленькими ковтками зі склянки, спостерігав за містом. Воно пропливало повз нього, було дуже розмаїте й мало присмак романів Хемінгуея або Гріна, але тут не було ніяких романів, тим більше між Гладіс Ортегою й ним. Усе залишалося мрією, навіть тоді, коли вона, скупавшись і причепурившись, сіла поряд і здивовано втупилась у пляшку, ніби ніколи досі не бачила, як п'ють віскі.

— Ви не схвалюєте моє марнотратство, — мовив він. — Але ж віскі тут дешеве. Випийте мені на втіху бодай трохи. — Він узяв другу склянку.

Гладіс похитала головою.

— Я знаю, що зараз у вас на душі. Ви п'єте, бо відчуваєте свою непотрібність. Але ви глибоко помиляєтесь! Без нашої допомоги мені б не пощастило прослизнути сюди.

— Тутешні власті пропускають кожного, хто має гроші.

— Не дуже. В Белізі ліві настільки небажані, що тут навіть запровадили правосторонній рух, всупереч правилам дорожнього руху в колишній материнській метрополії. Службу безпеки тут очолює англійський чиновник… Ну, а я не знаю жодного слова англійською мовою. А ви молодець, говорили так переконливо.