Перед тим як увійти до невеличкого залу, де засідав постійно діючий трибунал, Гладіс наділа окуляри, які закрили майже половину її обличчя. Її та Гундлаха посадовили відразу за представниками преси. Зал, який уміщав чоловік двісті, був переповнений. Дві жінки і троє чоловіків, сидячи на підвищенні, вели це своєрідне судове засідання; хтось вів протокол, хоча все записувалось і на магнітну стрічку.
З трибуни свідків говорив індіанець — гватемальський горянин. Важко добираючи слова, збиваючись і повторюючись, він розповідав про загибель рідного села. Його іспанська мова була дуже бідна, тому Гундлах розумів кожне слово, його вразив зміст виступу… В село прибула військова поліція, щоб заарештувати «комітет відбудови». Вони стріляли, проводячи обшук, забирали все, що їм подобалось, убивали худобу, ґвалтували жінок, палили хижі. Хотіли винищити все село. Але більшість мешканців повтікало. Люди поховались у горах та джунглях, живилися там самим зіллям, особливо страждали немовлята. Чим їх годувати? У матерів немає молока…
— Військові пробули в селі цілий тиждень і застрелили шістдесят селян. — Продовжував він, не підвищуючи голосу. — Навіть у церкві все перевернули, шукали зброю. Знайшли десь старовинну рушницю, яка ще більше розпалила їхню лють… Пораненим ніхто не надавав допомоги, бо у всій окрузі немає жодного лікаря. Перекрили всі дороги. Ні «швидкої допомоги», ні санітарів, ні пожежної команди з Сан-Маркоса до нас не пропустили. Мертвих вони закопали, коли трупи почали смердіти. Було заявлено, що людей повбивали партизани. Згодом хунта пояснювала, що військових викликали після того, як у селі поширився сморід і нібито було знайдено таємне кладовище… Але це брехня!
Свідки обвинувачення, змінюючи один одного, розповідали про різанину по селах, в залі лунали вигуки, іноді щось питали репортери; їм хотілося цифр і дат, просили продиктувати назву села й провінцію по літерах. В повідомленнях свідків звинувачення не все було гладко, але саме такі імпровізовані, кострубаті розповіді найбільш переконували Гундлаха і свідчили про відсутність будь-якої попередньої підготовки. Щирість безхитрісних, позбавлених будь-якої штучності і витіюватості виступів не викликала ніяких сумнівів, незаперечні факти вражали присутніх. Іноді в залі наставала приголомшлива тиша. Гладіс, що сиділа поруч з Гундлахом, аж заціпеніла від напруження, ніби роздавлена всім почутим. В її країні діється те ж саме!
— Політичні вбивства, інспіровані урядом, — підвів підсумки голова суду, за словами Альфредо, юрист із Швейцарії. — Іншого висновку зробити не можна. А тепер переходимо до наступного пункту…
Знову почався перелік жахливих злочинів. Боляче було навіть слухати. Опустивши додолу погляд, Гундлах мовчав, його думки плутались: «Колись у світі вже таке діялось, це ті ж часи середньовічної інквізиції, Тридцятилітньої війни в Німеччині, і причиною того завжди були і залишаються люди, які конвульсивно чіпляються за свої привілеї і владу!» Форум викривав численні страждання безіменних покривджених; інакше про них ніхто б і не дізнався. Такі події, звичайно, стиснуті в цифри і короткі повідомлення, відразу забуваються серед буденного життя, зникають за лоском і потребами високопоставлених осіб. Замах на якогось державного лідера або шефа концерну, так, це хвилює громадськість, розбурхує пристрасті, змушує журналістів описувати жахливість і мерзенність вчинку. Про це вони охоче галасують, ніби куля вбивці влучила в серце цілої нації або навіть всього людства і тяжко поранила писак.
«Їх мучить сумління, — мовив про себе Гундлах. — Вони намагаються приховати свою жадобу до сенсації, їхнє вдаване співчуття, фанатичність і лицемірний відчай це лише маскування — навіть перед собою — зв'язку між долею видатної особи і тиражу газети або платні того середовища, якому вони так ревно служать. На стражданнях і смерті невідомих людей багато не заробиш; це видно хоч би по тій невеличкій групі присутніх тут журналістів, які, очевидно, представляють здебільшого ліву пресу. Кого ще все це турбує? Кому ще цікаво знати всі деталі про ті злочини?» Навіть Гундлах стомився слухаючи… І все ж засідання міжнародного трибуналу перевернуло йому душу. Не те що якесь коротке повідомлення про вбивство президента з усіма коментарями і медичними висновками. Хіба не почесніше бути адвокатом пригнічених, змусити інших прислухатись до їх голосу? Можливо, незабаром у Європі він зможе разом з Гладіс виступити на їх захист. Атмосфера залу, переповненого знедоленими людьми, пробуджувала в ньому симпатію до них.