Гладіс таки змусила замовкнути тих, хто заважав їй виступати. Виходячи з залу, вони зірвали своє зло тим, що, взявши з рук організаторів картки, на яких було написано, за якою адресою слід надсилати пожертвування для революційного Сальвадору, тут же з люттю кидали їх на підлогу. Гладіс перемогла, але якою ціною! Коли вони після закінчення мітингу їхали назад, Гладіс не сказала жодного слова. Відсунувшись подалі від Гундлаха, в самий куток машини, вона тільки тихо схлипувала. В нього промайнула думка, що Гладіс не така невразлива, якою йому здавалась у Гавані, після того, як вона, отримавши телеграму з Мехіко, нічого йому не сказала. Йому кинулось у вічі її небажання навіть там згадувати про знедолену батьківщину… Причиною цього була, безперечно, травма, про яку їй хотілось забути, викреслити її з своєї пам'яті, але тут дівчину змусили знову згадати про неї і все відверто розповісти. Він картав себе тепер як безсердечного імпресаріо, який ставить перед своєю зіркою надто великі вимоги. Він пригадав про Гертеля. Можливо, той і мав рацію, сказавши в приймальній полковника Махано, що навряд чи з ним, Гундлахом, можна довго дружити, оскільки в його характері проглядається якийсь диявольський холодний лоск, честолюбство, агресивність, цинізм… Їхня дружба була недовгою і закінчилась для Петера Гертеля смертю. Товаришувати з Гундлахом було ризиковано, мабуть, тому в нього було дуже мало друзів.
Вони змушені були відкласти дальший політ. Навіть в готелі Гладіс все ще ніяк не могла заспокоїтись. В її очах ще залишався якийсь прихований біль, той незбагненний вираз рішучості й страху, навіть приреченості, який так вразив Гундлаха під час першої зустрічі з нею в «Каміно Реаль». Кілька разів йому здавалось, що вона ось-ось заплаче. Мабуть, Беатріс Ланда була її близькою подругою. Після вечері Гладіс прийняла снотворні таблетки, але Гундлах побоювався, що вона ще, чого доброго, впаде, коли буде сама в кімнаті, і тому постукав їй у двері. Вона з розпущеним волоссям нерухомо сиділа біля люстра. У неї не було охоти говорити з Гундлахом, і вона відправила його з кімнати. Йому здалося дивним, чому вона не замкнула двері кімнати. Вже в своєму номері Гундлах, приклавши вухо до стіни, прислухався до звуків у її кімнаті, але звідти нічого не було чути. «Вона сильна, — запевняв Гундлах сам себе, завтра все минеться».
Серед ночі Гундлах прокинувся від гулу реактивного літака. Йому в голову несподівано прийшла думка, що Гладіс під час виступу в кінозалі на якомусь місці збрехала. Він ніяк не міг позбутись думки, що в розповіді Гладіс досить неймовірним звучало те місце, де вона розповідала, нібито поліцейський розв'язав їй руки і дав можливість втекти. Гундлах не сумнівався, що серед поліцейських трапляються й такі, які ненавидять брутальності і тому спроможні врятувати когось, тим паче вродливу жінку, якщо це не загрожує їх безпеці. Але одночасно в його свідомості зростала підозра, що Гладіс, детально розповідаючи про жахи у в'язниці, дещо приховала. Ні, не про долю іншої жінки говорила вона там в залі, а про свою власну! Ось чому пішов у партизани її чоловік і невдовзі знайшов свою смерть у бою. Ось як усе було.
Ці думки не давали Гундлаху заснути. Він ніколи не дізнається всієї правди, бо не посміє про неї навіть запитати. Проте вже тепер йому стало багато чого зрозумілішим в поведінці Гладіс. Так, звичайно, шок сильно вразив Гладіс, проте вона й тепер ревно стежить за своєю зовнішністю, одягається зі смаком. Але ж хіба вона не уникає будь-якого його жесту і дотику, за яким може приховуватись залицяння чоловіка? Ніколи йому ще не доводилось подорожувати з жінкою, яка з таким нехтуванням ставилась би до нього, як до чоловіка.
Та незважаючи на це, Гундлах не переставав з надією думати про неї день і ніч. Він дедалі більше проймався співчуттям до неї, відчуваючи, що кохає її ще ніжніше й безнадійніше. Йому залишалось поки тільки вірити, що все буде добре, що та глибока рана незабаром загоїться, якщо ніхто не буде її роз'ятрювати. Все-таки кілька довгих тижнів вони пробудуть в цивілізованій Європі, вдалині від хаотичного насильства Латинської Америки і боротьби на батьківщині Гладіс. Гундлах завбачливо намагався ставити перед нею завдання, які вона легко могла вирішувати, він сподівався на цілющу силу успіхів у цікавій праці; це було саме те, що й йому було потрібне як хліб насущний.