— Саме це я й планую зробити. Не сьогодні, бо вже пізно, але, можливо, під час нашого наступного сеансу. І я б хотів подякувати вам, Белло, ви нам дуже допомогли.
— Звертайся, доку. Я бачу, ти досить гарненький.
Роджер ніяково глянув на Меґґі, а тоді незграбно посміхнувся Беллі:
— Дякую вам, Белло. А зараз час заплющити очі та заснути. Я рахуватиму, а коли дійду до п’яти, прокинеться Саллі, вона себе добре почуватиме та запам’ятає з цієї розмови достоту стільки, скільки сама захоче. Саллі, ви зможете запам’ятати її повністю, частково або не пам’ятати зовсім.
Коли він закінчив рахувати, вона прокинулась та роззирнулася довкола, приголомшена та налякана, бо нічого не пам’ятала. Це її засмутило, бо скидалося на черговий провал у пам’яті.
— Я так не можу, — захлипала вона. — Я хочу жити нормальним життям. Хочу йти спати, а зранку прокидатися без цієї жахливої тривоги. Я божевільна, докторе Еш?
Роджер відповів:
— Вам не варто так думати. Це не божевілля.
— Тоді що це?
Якусь хвилину він повагався, переводячи погляд від Меґґі на Саллі, ніби не був впевнений у тому, що збирався сказати.
— Знаю, це, можливо, буде важко прийняти…
— Будь ласка, — сказала вона. — Я відчуваю, ніби весь мій світ розпорошується на шматки.
— Не можу бути впевненим, звісно, але, думаю, що ми тут маємо справу з психічним станом, який останнім часом можна спостерігати дедалі частіше. Аж до сорокових років було зафіксовано лишень приблизно ста п’ятдесяти випадків, які психіатри зараховували до істеричних неврозів дисоціативного типу. Відтоді з’явилося тисячі схожих випадків, й тепер вони мають окрему нову класифікацію — «дисоціативні розлади».
Її брова зморщилась, і Саллі похитала головою.
— Я не розумію. Що це означає?
Він помовчав, а тоді нахилився вперед.
— Ви коли-небудь бачили фільм «Три обличчя Єви»?
Саллі похитала головою.
— Я ніколи не ходжу в кіно.
— Читали коли-небудь книжку «Сивіла»?
Вона знову похитала головою, але її тіло почало тремтіти.
— Я не читала, але чула про неї. Як це все стосується мене?
— Що ви чули про «Сивілу»?
— Жінка з розладом множинної… — Вона округлила очі та витріщилась на нього. — Ви хочете сказати?…
— Я невпевнений, Саллі. Але маю підстави вважати, що розлад множинної особистості — частина вашої проблеми.
Саллі була вражена. Вона знала, що він достоту помиляється. Це найбезглуздіша річ, яку їй коли-небудь доводилося чути. Та вона не хотіла йому заперечувати. Неправильно заперечувати лікареві. Якщо вона скаже, що не вірить у це, він, швидше за все, вижене її та більше не допомагатиме. А Саллі знала, що потребує допомоги. Тільки якщо їй покращає, суддя поверне дітей. Тож варто бути обережною, щоб не образити доктора Еша.
— Вам часто доводилося мати з таким справу? — спитала вона.
— Ви у мене перша, — сказав він.
— Це через мою множ… через те, що ви сказали… тому ви погодилися мене лікувати, хоча зазвичай не берете пацієнтів із нахилами до самогубства?
— Чесно вам скажу, так.
Саллі не знала, добре це чи погано, що він ще ніколи таким не займався. Вона була впевнена, що не має жодної множинної особистості. Та вона не збиралася з ним сперечатися. Якщо доктор Еш відчував, що в неї є щось, що може його зацікавити, він продовжуватиме її лікувати. І це єдине має значення.
— Саллі, ви отримуєте якісь сигнали перед тим, як непритомнієте та втрачаєте контроль?
— Зазвичай перед головним болем з’являється дивне відчуття на кшталт холодку та електрики в повітрі.
Він собі це записав.
— Звучить майже як епілептична аура — попередження перед нападом. — Тоді він відкинувся на кріслі та вдумливо постукав олівцем по столу. — Ви матимете змогу працювати, жити та давати собі зі всім раду, доки ми намагатимемося вирішити вашу проблему. Можливо, це займе трохи часу, та ми зробимо все можливе, щоб вам допомогти. Бачитимемося з вами двічі на тиждень, для початку — по понеділках та п’ятницях о десятій — а згодом врегулюємо сеанси, якщо буде потрібно. Побачимося в п’ятницю.
— Я довіряю вам, докторе Еш. Що б там у мене не було, я знаю, ви знайдете спосіб, як мене вилікувати.
— Знайдемо, Саллі, — сказав він. — Принаймні ми спробуємо.
Коли вона вийшла з лікарні, то спробувала уявити собі, як би це було, мати множинну особистість, коли всередині неї жили б різні люди. Та сама думка про це здалася дурнуватою.