— Але реагуватимете ви на ці слова лише тоді, коли я їх промовлятиму. Якщо будь-хто інший скаже ці слова, ви не відреагуєте на них. Ви мене розумієте, Саллі?
Вона кивнула. Роджер сказав їй, що коли дорахує до п’яти, вона прокинеться та відчуватиме себе сповненою сил і пам’ятатиме весь сеанс, частину його чи зовсім нічого не пам’ятатиме.
Вона ні чорта не запам’ятала.
Вихідні були суцільним занудством. Я все чекала якогось знаку, що Саллі почне змінюватися, як і пообіцяв Роджер, в обмін на мою допомогу. Але вона бродила настільки налякана і знервована, що я вже й полишила сподіватися. А тоді десь через тиждень Еліот перестрів її після зміни та запросив на побачення. Саме так. Не Беллу, не мене. Він запросив Саллі на побачення. Звісно, він помилився, й вона вже збиралася відмовити, як раптом щось клацнуло в її голові, що стосувалося слів Роджера, і вона, зашарівшись, погодилася.
— У середу матимеш вихідний, — сказав він. — Зустрінемось, вип’ємо в «Леві та короні», а потім підемо кудись весело провести час.
У середу Саллі блукала квартирою, ніби в якомусь маренні, не в змозі заспокоїтись. На деякий час вона забула про побачення й почала мити вікна. Підвела погляд до яскравого сонячного світла, що відбивалося від дахів будинків, намагаючись згадати, які в неї ще справи. Кудись піти… з кимось побачитися.
Я притиснула її палець до вікна, вивела букви на пилюці. Е-Л-І-О-Т. Вона подумала, що сама це зробила, а тоді пригадала, що має побачитися з ним в «Леві та короні».
Саллі глянула на свою чорно-білу картату сукню. Такий несмак, вперше усвідомила вона. Та коли вона її купувала, то сподобалася, але раптом здалась якоюсь негодящою… Особливо негодящою для зустрічі з Еліотом в барі. Саллі не знала, чому для неї раптом стало так важливо вдягти саме синю сукню. Зазвичай, вона б переборола бажання вчинити щось імпульсивне, але доктор Еш сказав, що їй не варто опиратися пориву одягатися по-іншому. З яким би презирством Саллі не ставилася до вульгарної синьої сукні, та мусила дотримуватися цієї обіцянки. Лише сподівалася, що Еліот не подумає, ніби то вона для нього так вбралася.
У «Леві та короні» не було яблуку де впасти, коли Саллі прибула туди рівно о шостій. То була імітація англійського пабу на Медісон-авеню з темною дерев’яною обшивкою на стінах і темними дерев’яними столами та стільцями. Еліот помахав їй з дивану позаду. Він був одягнений у шовкову лавандову сорочку з розстебнутим коміром, підходящі слакси, білий піджак та кулон із акулячим зубом.
— Хочите шось замуовити? — спитав офіціант з акцентом бруклінського італійця.
— Мені дієтичну «Пепсі», — сказала вона.
Еліот замовив пінту біттера. Офіціант приніс їм напої. Еліот вказав на її дієтичну «Пепсі».
— Я колись жив на цьому. Ти ж бачила фотографії в моєму кабінеті, ті, де я справжнім жирдосом був.
Саллі кивнула, сьорбаючи свій напій.
— Зараз ви маєте вигляд іншої людини.
Він засяяв усмішкою:
— Знаєш, як-то кажуть: усередині кожної товстої людини сидить худенька, кричить, щоб її випустили. Ти дивишся на те, що насправді було всередині. Що ж, тепер я виліз. Нехай жирний там заглухне від крику. Тепер я назовні.
Саллі раптом, незрозуміло чому, кинуло в дрож. Рука здригнулася, коли ставила напій на стіл, і лід дзенькнув об склянку.
— Думаю, ви й почуваєтеся загалом краще, — сказала вона.
— Знову як дітвак. Саме тому я й з’їздив до Швейцарії. У них там клініка, про яку я чув від деяких клієнтів. Звичайний фонтан молодості. Ті швейцарські лікарі знають всі секрети, як побороти старість. Дієти та екстракти залоз. Мені це коштувало штук із десять, але я подумав, що воно того варте, повернути трохи часу назад. Мій тутешній лікар ледь не знепритомнів. Сказав, що тепер у мене тіло тридцятирічного.
Еліот дивився глибоко їй в очі, доки говорив, і це звучало ніби пропозиція.
— Головне, щоб ви були здорові, — сказала вона.
— Я думав про тебе останніми днями, Саллі. Як на мене, ти просто приголомшлива краля. Цікава, мінлива, таємнича. Ти мені геть голову закрутила, бо я зовсім і не відгадаю, як ти поводитимешся далі. В одну мить ти віддалена й замкнена, ніби готова розбитися на друзки, тільки-но торкнуся, а вже за секунду — холодна та впевнена в собі. Я ще ніколи не бачив, щоб хтось так працював під час напливу клієнтів, як це робиш ти. І з тими нахабними підпилими чуваками ти даєш собі раду як жінка, яка чітко знає, що відбувається та де вона є. А буває, що ти — як маленька загублена дівчинка. І я почав міркувати, як жінка може поводитися одночасно наче двоє різних людей. Розумієш, про що я?