Саллі сьорбнула свій дієтичний напій, повільно відставила склянку та відкинулася назад на холодну шкіру дивана.
— Я… я не можу цього пояснити, містере Нельсон. Але ж ви знаєте, жінки бувають непередбачуваними… у них легко змінюється настрій…
Він похитав головою, не відводячи від неї погляду.
— Я відчуваю, що тут щось більше. Будь ласка, називай мене Еліотом.
— Послухайте, я не знаю, чого ви від мене хочете, містере Нельсон. Я погодилася з вами зустрітись. Не думала, що ви збиралися почати цю серйозну розмову про мої зміни настрою. Ви мали б знати, що у жінок бувають періоди, коли вони нервують і стають непостійними, оце й усе.
— Вибач. Я не хотів тебе засмутити.
— У мене болить голова. Дуже сильно. Вибачте, містере Нельсон, мені потрібно до дамської кімнати.
Саллі підвелася з дивану і непевно потягнулася до вбиральні. Біль гніздився між очима та позаду голови. Вона здригнулася від прохолоди, ніби тіло зарядили електрикою. У туалеті вона підійшла до умивальника та плюснула холодної води собі в обличчя. Саллі знала, що коли розслабиться та просто сповзе в темряву розуму, біль відійде, але не хотіла знову втрачати свідомість. Вона мусила триматися та опиратися бажанню втекти й сховатися за спину когось іншого в ситуації, що стосувалася сексу. Мусила залишатися назовні, обличчям до світу. Вона мусила… мусила… О Господи Боже… будь ласка… ні…
Белла посміхнулася своєму відображенню в дзеркалі.
Вона пробігла язиком губами та роздивилася свої зуби. Тоді понишпорила в сумочці в пошуках помади, блиску для губ, хоч чогось, але нічого не знайшла. Ні підводки для очей, нічогісінько. Вона виглядала такою блідою та невиразною. Ніякої глибини на обличчі. Дякувати Богові, що хоча б сукня нормальна. Не її, але й така згодиться. Вона обсмикнула виріз, щоб декольте стало більшим. Беллі хотілося відвідати якісь шоу та потанцювати… Вона вирішила, що сьогодні збіса добре проведе час.
Белла вже виходила з «Лева та корони», просто повз Еліота Нельсона.
— Саллі, ти куди? — гукнув він.
Вона обернулася та пішла назад. Белла знала, що ніколи раніше не бачилася з цим чоловіком. Середнього віку, подумала вона, але в цих лавандових тонах він виглядав як досить запальний тип. Вона повернулася та сіла за столик.
— Привіт, — сказала вона. — А ти гарненький.
Еліот здивувався:
— Що сталося, Саллі? Ти якось дивно поводишся.
— Чому б тобі не називати мене на прізвисько — Белла.
— Белла?
— А як до тебе звертатися?
Він роззирнувся навколо, ніби хотів упевнитися, що ніхто не спостерігає.
— Більшість друзів називає мене Еліот.
— Не бачу обручки, Еліоте.
Він засміявся:
— Так, чорт забирай. Моя третя дружина пішла від мене два роки тому, й відтоді я просто веселюся.
Белла пробігла пальцями вгору та вниз по його шовковій сорочці та надула губки.
— Веселощі — це чарівне слово. Зуб даю, танцюєш ти непогано, Еліоте. Мені раптом різко захотілося трохи розтруситися під рок і диско. Я вже так давно не танцювала. Покружляєш зі мною?
— Ти знову інша.
Вона усміхнулася та облизала губи:
— Все, щоб тебе причарувати, любчику.
— Ти пам’ятаєш, про що ми розмовляли, перед тим, як ти вийшла до нужника?
Белла задумалась над цим:
— Не зовсім. Думаю, я якось не звертала уваги. Та якого дідька, ми ж розважатися прийшли, хіба ні? Розумієш, я не фанатка серйозних розмов. Ти любиш танцювати, Еліоте?
— Так, звісно, але я планував якусь вечерю, а потім, може, кіно.
— Ой, та до сраки те кіно. Хоча я от люблю живий театр. Я хочу щось робити. Хочу на щось подивитися, потанцювати, напитися та гарно провести час… і не обов’язково саме в такому порядку.
— Добре, Белло. Хочеш спочатку поїсти?
— До дідька, поїсти завжди встигну. Я хочу музики, світла та ритму. Вже тисячу років не танцювала.
— Тоді пішли, маленька, — сказав він. — Мені раптом теж захотілося танцювати. Знаю одну класну місцинку. Завжди туди ходжу.
Еліот розрахувався й вони поспішили на вулицю ловити таксі. Знайшли машину, він відчинив дверцята, заскочив за нею та сказав водієві відвезти їх у клуб «Чорна кішка».
— Я все ще не можу призвичаїтися до того, як ти змінилася, — сказав він.