Белла обвила рукою його шию, притислася всім тілом і поцілувала.
— Господи, — промовив Еліот, коли вона врешті відпустила його. — Я думав, ти хочеш танцювати.
— Хочу.
— То як мені, чорт забирай, танцювати, якщо ти мене отак розпалила?
Вона захихотіла:
— Я забула. Вибач. — Вона поклала руку йому на штани й стиснула.
— Ой!
— Вниз, хлопче! Вниз!
— Тобі легко сказати. — Він знову обхопив її руками, але Белла вислизнула.
— Ні-ні! Спочатку ми танцюємо та розважаємося, тоді йдемо на шоу, а потім до тебе, випустити пару з котла.
Вона нахилилася вперед та язиком вжалила його в кутик губ.
— Тобі варто побрязкати перед тим, як вжалити, — поскаржився він.
Вона поспішила до клубу «Чорна кішка», доки Еліот платив водієві. Очевидно, то було збіговисько молодих та неодружених.
— Агов, зачекай, — сказав він.
— Я не можу чекати, — відповіла Белла. — Я мушу рухатися швидко, доки не опустилася завіса.
Він заплатив за вхід й наздогнав її, відсапуючись.
— Господи, ти раптом почала так кудись поспішати. Розслабся, зупинись. Вечір лише починається.
— Не можу я спинитися! — скрикнула вона понад гучним звуком, рухаючись тілом у ритмі музики. — Немає часу! Існує лише зараз, і мені потрібно нагулятися в теперішньому, бо майбутнього немає.
— Я тебе не чую! — крикнув Еліот, витанцьовуючи рвучкими рухами, ніби іграшка на пружинах.
— Забий! — крикнула вона у відповідь.
Ця музика наповнила її, та чим більше вона танцювала, то більше їй хотілося. Кожна часточка її тіла відповідала такту музики, здригалася, починаючи з ніг, тоді вгору до стегон, до м’якого тиску грудей, які масажував її ліфчик. Беллі хотілося зірвати з себе одяг і танцювати голяка.
— Ти прекрасна, — сказав він, коли нарешті потягнув її назад до столика.
— Оце й усе?
— Найцікавіша, найзахопливіша, найдикіша, найбожевільніша жінка, яку я коли-небудь зустрічав.
— Звісно, — прошепотіла вона.
— А ще найзаплутаніша, найтаємничіша, наймінливіша, найзвабливіша…
— Хто? Отака маленька я? Ти говориш про отакесеньку мацюпусіньку Беллочку?
– Єдина річ мене лякає, Белло.
— Яка?
— Боюся, що ти змінишся. Боюся, що ти підеш до дамської кімнати і повернешся іншою. Чи якщо я поверну голову або кліпну очима, ти перетворишся, до того, як я встигну обійняти тебе, до того, як я…
— Тому що я найкраща в світі актриса. Але я не хочу серйозних розмов. Я прийшла веселитися.
— Але ми мусимо про це поговорити.
Вона підвелася:
— Якщо ти станеш серйозним, я піду. Я не з серйозних жінок, Еліоте. Якщо я тобі подобаюся, доведеться прийняти мене такою, яка я є. Якщо почнеш замислюватися над тим, хто я, яка я, мені доведеться піти.
— Господи, Сіндерелло-Попелюшко, припини. Я не хотів тебе образити. Будь ласка, не йди.
Вона сіла.
— Я — не Сіндерелла. Ніколи більше не називай мене так. Я граю всі інші ролі, але не цю.
— Добре, добре. Вибач.
— Розкажи мені про себе, Еліоте. Чим ти заробляєш на життя?
Він пильно подивився на неї, й у той же момент вона зрозуміла, що зробила помилку, тож почала підводитись. Але він вхопив її зап’ясток і сказав:
— Я власник місця, де ти працюєш, Белло. Співвласник «Шляху з жовтої цегли».
— Звісно, що я це знаю, — сказала вона, намагаючись вийти з ситуації. — Я просто тебе дражнила.
— То ти, мабуть, й справді — одна з найкращих актрис у світі.
— Саме про це я завжди мріяла. Завжди знала, якби мені дали головну роль, я б могла співати, танцювати і досягти слави та багатства.
— Я вірю в це.
– І не лише танцювати, — сказала вона. — Кілька разів я брала участь у виставах та читаннях на офф-офф-Бродвеї[32] та в кав’ярнях Ґрінвіч-Віллидж. Люди кажуть, що у мене дуже добре виходить.
— Що ж, — сказав він, — чому б тобі не показати щось у нас, в «Шляху з жовтої цегли»? Час від часу ми проводимо шоу. Ти б могла співати чи танцювати, чи що тобі заманеться, розважати відвідувачів.
— Я б залюбки. Справді. — Белла притягнула його до себе та поцілувала в губи.
— Хочеш, підемо звідси? — спитав Еліот.
— Куди?
— До мене? Чи до тебе?
— Я хочу танцювати.
— Господи Ісусе! Ти ж не збираєшся танцювати цілу ніч?
— Чому ж ні? Ніч — найкращий час для танців. Ми ж не ходимо танцювати зранку чи вдень.
— У мене болять ноги, — сказав він. — Я голодний. Зголоднів за їжею та за тобою.
32
Off-Off-Broadway (укр. «Поза-поза-Бродвеєм») — професійний термін, яким називають театральні майданчики в Нью-Йорку, що вміщають менше сотні осіб. Є також Off-Broadway — зі вмістом від 100 до 499 глядачів.