Для Келен це був заспокійливий талісман дитинства, того часу, коли чарівники грали з нею, жартували над нею, ганялися за нею по коридорах замку Чарівника, а вона з радісним вереском втікала від них. Іноді вона сиділа біля них на колінах, в безпеці і теплі, а вони розповідали їй всякі дивовижні історії.
То були часи, коли ще не почалося її навчання, коли їй ще дозволено було бути дитиною.
Тепер всі чарівники давно мертві. Всі, крім одного, віддали життя, щоб допомогти їй перетнути кордон і знайти допомогу в боротьбі з Даркеном Ралом. А той, що залишився живий, зрадив її. Але були часи, коли всі вони були її друзями, товаришами по іграх, дорослими людьми, яких вона називала дядьками, вчителями, вважала об'єктами поклоніння і любові.
— Я таке вже бачила, — повідомила Кара, швидко глянувши на малюнок на підлозі. — Даркен Рал іноді це малював.
— Це називається Благодать, — пояснила Келен. Вітер сколихнув полотнище, яке завішувало вікно, і відблиск блискавки освітив Благодать на підлозі.
Річард відкрив було рот, але так нічого і не запитав. Він не зводив очей з курки, яка скльовувала щось з підлоги біля завіси, що відгороджувала задню кімнату.
— Кара, будь добра, відкрий двері, — жестом вказав він.
Як тільки Морд-Сіт відчинила двері, Річард змахнув руками, виганяючи птицю на вулицю. Курка забила крилами. втрачаючи пір'я, і заметушилася, стараючись обійти Річарда. Але не побігла навпростець через кімнату до дверей і порятунку. Річард взявся в боки і задумливо подивився на птицю.
Строкате оперення створювало дивний нечіткий ефект. Курка жалібно закудахтала, коли Річард рушив до неї, ногами женучи її по кімнаті.
Підійшовши до малюнку на підлозі, курка заверещала, забила крильми, метнулася до стіни і нарешті вискочила на вулицю. Дивна поведінка для птиці, переляканої настільки, щоб не знайти прямої дороги до відчинених навстіж двері і порятунку.
Кара зачинила двері.
— Дурніше курки птиці немає, — прокоментувала вона.
— Що тут за бедлам? — Пролунав знайомий голос.
З задньої кімнати вийшов Зедд. Чарівник першого рангу був вище Келен, але поступався ростом Річарду. Приблизно одного зросту з Карою, хоча маса хвилястого сивого волосся, як завжди, скуйовдженого, робила його вищим, ніж насправді. Важке темно-бордове одіяння з чорними рукавами і підбитими плечима робило його худу фігуру масивнішою. Вилоги рукавів прикрашали три ряди срібної вишивки. Широка золота канва блищала на комірі та грудях. Червоний атласний пояс з масивною золотою пряжкою оперізував талію.
Зазвичай Зедд носив прості балахони. І для чарівника його рангу і авторитету настільки багате вбрання було незвичайним до екстравагантності. Яскравий одяг завжди носили учні чарівників. А для людей, позбавлених дару, такі шати в деяких місцях були ознакою шляхетного походження, і майже повсюдно їх носили багаті купці, так що для Зедда, хоч чарівник і терпіти не міг цей наряд павича, він служив прекрасним маскуванням.
Річард з дідом радісно обнялися, задоволені, що нарешті вони разом. Давненько вони не бачилися.
— Зедд, де ти роздобув цей одяг? — Запитав, трохи відсторонившись, Річард, оторопівши від одежі діда ще більше, ніж Келен.
Зедд пальцем підтягнув золоту пряжку, щоб онук її покраще розгледів. Горіхові очі лукаво блиснули.
— А пряжка — з золота! Це трохи перебір, як вважаєш?
Тут, відсунувши набік завісу, до кімнати увійшла Енн. Низенька й повна, вона як і раніше була в простому темному вовняному платті, що позначало її високе положення аббатиси сестер Світла серед чаклунок із Старого світу, хоча вона і змусила всіх повірити в свою смерть, щоб мати свободу дій для виконання більш важливих завдань. Вона виглядала ровесницею Зедда, однак Келен знала, що аббатиса набагато — дуже набагато — старша.
— Припини зображати павича, Зедд, — буркнула вона. — У нас є справи.
Зедд сердито подивився на неї. Маючи задоволення бачити абсолютно однакові по люті погляди, що йшли в обох напрямках, Келен дивувалася, як цим двом вдається подорожувати разом, обмежуючись лише словесними перепалками. Келен вперше побачила Енн лише вчора, але Річард ставився до аббатиси з великим пієтетом, незважаючи на неприємні обставини, при яких з нею познайомився. Зедд оглянув одяг Річарда.
— Повинен сказати, мій хлопчик, ти теж виглядаєш дуже непогано.
Річард свого часу був лісовим провідником і носив простий одяг, і Зедд ніколи не бачив внука в новому вбранні. Річард знайшов велику частину шат свого попередника — бойового чародія давнини — в замку Чарівника. Судячи з усього, колись чарівники носили не тільки прості балахони. Можливо, як попередження.