— Сильфіда — це… — Вона замовкла. Як можна пояснити таке? — Ну, щось на зразок живої ртуті. Вона може спілкуватися з нами. Розмовляти.
— Розмовляти, — рівним тоном повторив Зедд. — І що ж вона каже?
— Важливо не те, що вона вміє говорити. — Келен струсила зі штанини соломинку і подивилася в горіхові очі Зедда. — Сильфіда створили чарівники під час великої війни. Вони з людей створювали зброю. І Сильфіду зробили приблизно таким же способом. Колись вона була жінкою. Вони використали її душу, щоб зробити Сильфіду, істоту, яка застосовує магію, щоб здійснювати те, що вона називає подорожжю. Нею користувалися, щоб швидко долати великі відстані. Значні відстані. Як, наприклад, звідси до Ейдіндріла — всього за один день, і в багато інших місць.
Зедд роздумував над її словами, які, безсумнівно, здивували його. Келен і сама в перший раз теж невимовно здивувалася. Така подорож зазвичай займає багато днів, навіть верхи. Та що там днів — тижнів.
— Вибач, Зедд, — Келен поклала руку чарівникові на плече, — але ви з Енн не можете їхати з нами. Магія сильфіди, як вона нам пояснила, має ряд обмежень в цілях безпеки. Саме тому Річард змушений був залишити в палаці свій меч. Магія меча не сумісна з магією сильфіди. Щоб подорожувати за допомогою сильфіди, потрібно володіти не тільки Магією Прирости, але і хоч малою дещицею Магії Збитку. Ти ж нею не володієш зовсім. Ви з Енн в Сильфіді помрете. У мене є трохи магії Збитку, це пов'язано з чарівництвом сповідниці, а Кара скористалася здібностями Морд-Сіт, щоб заволодіти магією одного андоліанина, який теж володів елементами Магії Збитку, тому і вона здатна подорожувати теж. Ну і звичайно, Річард володіє Магією Збитку.
— Ви користувалися Магією Збитку! Але, але… як це… де… — Зедд навіть почав заїкатися, не знаючи, яке питання задати першим.
— Сильфіда живе в цих кам'яних колодязях. Річард закликав її, і тепер ми можемо подорожувати в ній. Але доводиться бути обережними, інакше Джеган підішле через неї своїх посіпак. — Келен схрестила зап'ястя. — Коли ми не подорожуємо, Річард відправляє її спати, схрещуючи свої браслети тією стороною, де Благодать, — і тоді вона возз'єднується зі своєю душею в Підземному світі.
Обличчя Енн зробилося попелясто-сірим.
— Зедд, я тебе попереджала! Не можна дозволяти йому бігати самому по собі. Він надто важливий для всіх нас. Інакше він сам себе вб'є.
Зедд, здавалося, ось-ось вибухне.
— Ти використовував символи Благодаті на браслетах?! Ох, Річард, ти сам не відаєш, що твориш! Роблячи це, ти стикаєшся з завісою!
Річард, чия увага перебувала десь в іншому місці, клацнув пальцями в сторону лежачої під лавкою гілки. Зедд, хмурячись, простягнув йому гілку. Річард, як і раніше дивлячись у вікно, переламав її об коліно.
У спалаху блискавки Келен побачила силует курки, що виднівся на підвіконні по ту сторону завіси. Коли блиснула блискавка і вдарив грім, курка метнулася в протилежний кут.
Річард кинув гілку.
Вістря увігналося птасі прямо в груди. Ляскаючи крилами і здивовано кудахчачи, курка зникла з підвіконня.
— Річард! — Келен смикнула його за рукав. — Навіщо ти це зробив? Нещасна птаха нікому не заважала! Бідолаха всього лише ховалася від дощу.
Він, здавалося, не чув її.
— Ти жила в Старому світі, — повернувся він до Енн. — Що тобі відомо про соноходців?
— Ну, дещо відомо, — здивовано відповіла Енн.
— Тобі відомо, що Джеган здатний прослизати в розум людини, просочуватися між думками і поселятися там без його відома?
— Звичайно! — Абатиса здавалася мало не обуреною настільки дитячим питанням про ворога, з яким вони борються. — Але ти і ті, хто пов'язаний з тобою узами, захищені від цього. Соноходець не в змозі проникнути в розум тих, хто відданий Магістрові Ралу. Чому так, ми не знаємо, знаємо лише, що це діє.
Річард кивнув.
— Альрік. Ось причина.
— Хто? — Здивовано кліпнув Зедд.
— Альрік Рал. Мій пращур. Я читав, що соноходці — зброя, створена три тисячі років тому під час великої війни. Альрік Рал створив заклинання — узи, — щоб захистити свій народ і всіх, хто присягне йому, від соноходців. І захисна сила цих чарівних уз переходить до кожного представника роду Ралів, наділених даром.
Зедд відкрив рот, щоб поставити питання, але Річард повернувся до Енн:
— Джеган опанував розумом одного чарівника і послав його вбити Келен і мене. Спробував зробити з нього вбивцю.
— Чарівника? — Насупилася Енн. — Кого саме? Якого чарівника?