Тримаючий Естеллу імперець обернувся. Жінка в червоному вирвала із затискача дерев'яний кий. Дошки, які утримували його, відлетіли, і Беата почула, як розколовся череп солдата, коли кий обрушився йому на голову. Як раз в цей момент дівчина дорахувала до десяти. Імперець перевалився через перила і звалився вниз під копита коней.
Беата, не тямлячи себе від страху, схопилася і понеслася.
Жінка могутнім помахом занесла било і вдарила в Доміні Діртх.
Від низького гулу стрясла земля. Звук був таким сильним, що Беаті здавалося, ніби у неї зуби вискакують і розвалюється череп.
Вершники перед Доміні Діртх закричали. Заіржали їх коні. Крики майже миттєво замовкли — люди і тварини розлетілися в криваві шматки. Інші вершники, що як і раніше скакали навколо Доміні Діртх, не змогли зупинити коней. І вилетіли за безпечну лінію в обійми смерті.
Беата мчала щодуху, хоча їй здавалося, що від жахливого дзвону у неї суглоби розвалюються.
Розмахуючи билом, жінка збила вцілілих вершників з коней, а потім схопила Естеллу за руку і практично скинула її вниз по східцях, поки Беата ловила поводи двох переляканих коней.
Солдати перебували в повній паніці. Вони не знали, як поведе себе Доміні Діртх, чи не задзвонить він знову і не вб'є їх усіх? Беата схопила розгублену і до смерті перелякану Естеллу за руку.
Жінка в червоному прямо з перил стрибнула на спину якомусь вершнику. У руці вона як і раніше стискала шийку розбитої чорної пляшки. Схопивши вершника за талію, вона увігнала «трояндочку» йому в очі. Той із криком упав з коня.
Жінка миттєво перескочила в сідло і схопила поводи. Під'їхавши до загнаного коня, на якому приїхала сюди, вона зірвала з нього сідельні сумки, з лютим криком пришпорила коня і помчала щодуху в напрямку Ферфілда.
— У сідло! — Гаркнула Беата нічого не розуміючій Естеллі.
На щастя, андерка зрозуміла головне: їй підвернувся шанс втекти. Вона миттєво скочила в сідло.
Солдати тим часом понеслися слідом за жінкою в червоному. Беата не була вершницею, але знала, що потрібно робити. Вона вдарила п'ятами по кінських боках. Естелла зробила те ж саме.
Обидві дівчини, хакенка і андерка, понеслися щодуху, поспішаючи накивати п'ятами.
— Куди ми їдемо, сержант? — Крикнула Естелла. Беата поняття не мала куди. Вона просто рятувалася. Їй хотілося скинути форму. Бертран Шанбор знову зіграв з нею жорстокий жарт.
— Ніякий я не сержант! — Прокричала у відповідь Беата. По щоках її струменіли сльози. — Я просто Беата. Така ж дурепа, як і ти, Естелла.
Вона дуже шкодувала, що не подякувала жінці в червоному за те, що та врятувала їм життя.
65
Далтон підняв погляд і побачив впливаючу в його кабінет Хільдемару. На ній було досить відверте плаття з золотистого атласу, оброблене мереживом, ніби когось тут могли зацікавити її принади.
Далтон піднявся з-за свого нового, дуже дорогого столу. У свій час він і помислити не міг, що така розкіш виявиться в його розпорядженні.
— Хільдемара, радий, що ти знайшла час зайти. Вона посміхнулася, дивлячись на нього, як гончак на їжу. Обійшовши стіл, вона підійшла до Далтона і вперлася задом об стіл так, щоб опинитися з Далтоном мало не ніс до носа.
— Далтон, в цьому вбранні ти просто чудовий! Новий дублет? Напевно. — Вона пробігла пальцями по розшитому рукаву. — І в кабінеті ти теж добре виглядаєш. Набагато краще, ніж мій нікчемний чоловік. Ти привніс сюди… стиль.
— Дякую, Хільдемара. Повинен сказати, що ти теж виглядаєш приголомшливо.
Її посмішка стала ширшою. Тільки він не міг зрозуміти — від щирого задоволення, чи бажання познущатися. З тих пір, як старий Суверен раптово преставився, вона не дуже-то соромилася демонструвати Далтону свою прихильність. Але з іншого боку, Далтон досить добре її знав, щоб не підставляти їй спину, фігурально висловлюючись. Він ніяк не міг вирішити, чи дійсно вона дружелюбна, чи ховає за спиною сокиру ката. Але в будь-якому випадку волів залишатися насторожі.
— У місті підрахунок голосів закінчено, і з периферії результати теж надходять.
Далтон подумав, що тепер розуміє причину її посмішки — вона знає результати голосування. Втім, в деяких речах ніколи не можна бути впевненим.
— Ну і як же відповіли добрі громадяни Андера на пропозицію Магістра Рала приєднатися до нього?
— Боюся, Магістр Рал нас не влаштовує, Далтон.
На його обличчі почала вимальовуватися невпевнена посмішка.
— Правда? І наскільки переконливо? Якщо відмова недостатньо потужна, Магістр Рал може порахувати, що у нього є привід наполягати на своєму.