— Використав? — Вона зморщила ніс. — Для чого можна використати шимів?
— Доміні Діртх.
— Що?! — Келен стиснула пальцями перенісся. — Тоді як же ми примудрилися виконати настільки чітко окреслені жорсткі умови і ненавмисно закликати їх? Такого роду конструкція в точності відповідає тій, за рамки якої, як ти говориш, вийшов Йозеф Андер — чи вважав, що вийшов.
Саме цього аргументу Річард і чекав.
— Вся справа в рівновазі. Хіба не бачиш? Магія повинна врівноважуватися. Щоб зробити щось творче, він повинен був врівноважити це чимось нетворчим, причому за дуже жорсткою формулою. І жорсткість вимог до заклинання по вивільненню шимів сама по собі підтверджує виключність того, що він створив.
Річард досить добре знав дружину, щоб бачити: вона не згодна з ним, але не в настрої сперечатися.
— Так як же нам тоді вигнати шимів? — Лише запитала вона.
Річард похитав головою, визнаючи повну поразку.
— Не знаю. І боюся, що відповіді на це питання не існує. Чарівники — сучасники Йозефа Андер — теж злилися на нього. І в кінцевому підсумку просто вирішили вважати цю країну втраченою. Я починаю вірити, що Йозеф Андер сфабрикував незламну магію всередині нерозв'язної головоломки.
Келен взяла книгу у нього з рук, закрила і поклала на столик.
— Річард, по-моєму, ти теж трошки здурів, читаючи домисли цього психа. Магія діє зовсім не так.
Саме це і говорили чарівники в замку Йозефу Андеру — що він не зможе перебудувати і контролювати елемент, спочатку неконтрольований. Однак Келен Річард цього не сказав. Вона не готова думати про магію в таких поняттях.
Як і всі інші чарівники.
Йозефу Андеру зовсім не сподобалося те, що його ідеї відкинули на корені, звідси і його останнє послання. Келен обвила руками його шию.
— Вибач. Я знаю, ти робиш все, що можеш. Я просто нервую. Скоро повинні повідомити результати голосування.
— Келен, — обійняв її за талію Річард, — люди побачать Правду. Повинні побачити.
— Річард, — прошепотіла вона, опустивши погляд, — давай займемося любов'ю.
— Тут? Зараз?
— Ми можемо зав'язати вхід. Хоча все одно ніхто сюди без дозволу не увійде. — Вона посміхнулася. — Обіцяю тести себе тихо і не бентежити тебе. — Вона підняла йому підборіддя. — І нічого не скажу твоїй другій дружині.
Остання репліка викликала скороминущу посмішку.
— Келен, ми не можемо.
— Ну, а я б змогла. Сперечаємося, я і тебе можу змусити передумати?
Річард підняв маленький темний камінчик, що висить у неї на шиї.
— Келен, магія зникла. Ця штука не спрацює.
— Знаю. Тому й хочу. — Вона вчепилася за його сорочку. — Річард, мені наплювати. Ну, зробимо ми дитину. І що з цього?
— Сама знаєш, що з цього.
— Річард, хіба це буде так вже погано? Хіба? — Її зелені очі наповнилися сльозами. — Хіба буде погано, якщо у нас з тобою буде дитина?
— Ні-ні, Келен! Звичайно ж, ні! Справа не в цьому. Ти ж знаєш, що мені б дуже хотілося. Але зараз ми не можемо собі цього дозволити. Нам не по силах видивлятися Шоту в кожному кутку, чекаючу зручного моменту, щоб виконати обіцянку. Ми не можемо дозволити собі відволікатися від наших обов'язків.
— Наших обов'язків… А як щодо нас? На рахунок наших бажань?
Річард відвернувся.
— Келен, ти дійсно хочеш принести дитину в цей світ? У безумство цього світу? У світ, де розгулюють шими і маячить жахлива війна?
— А якщо я скажу «так»?
Річард знову подивився на неї і посміхнувся. Він бачив, що тільки засмучує її. Напевно, те, що Дю Шайю чекає дитину, викликає у Келен бажання завести власну.
— Келен, якщо ти хочеш, то я згоден. Добре? У будь-який момент, як захочеш, ми так і зробимо. А з Шотою я розберуся. Але зараз… Не могли б ми почекати, поки не побачимо, чи буде взагалі існувати світ живих — або світ, де існує свобода, — в який ми можемо принести наше дитя?
Вона нарешті посміхнулася.
— Звичайно. Ти правий, Річард. Я просто… замріялася. Нам потрібно розібратися з шимами. Імперським Орденом…
Річард обійняв її і пригорнув до себе, і тут зовні пролунав голос капітана Мейферта.
— Ось бачиш? — Шепнув Річард. Келен посміхнулася.
— Так, капітане, увійдіть.
Офіцер знехотя увійшов у намет, ретельно уникаючи дивитися Річарду в очі.