— У чому річ, капітане?
— Е-е… Магістр Рал, Мати-сповідниця… Голоси в Ферфілді підраховані. Наші солдати повернулися з результатами по країні. Але ще не все, — швидко додав він. — Більшість ще не повернулися. На зворотну дорогу їм потрібно кілька днів.
— Ну і які ж результати, капітан? Офіцер простягнув листок. Річард прочитав — і нерозуміюче завмер.
— Сім з десяти проти нас, — прошепотів він. Келен ласкаво забрала у нього папір і заглянула в нього. Потім мовчки поклала на стіл.
— Гаразд, — кивнув він, — ми знаємо, що в місті вони поширювали всю цю брехню. По країні результати будуть іншими.
— Річард, — шепнула Келен, — вони поширювали таку ж брехню по всій країні.
— Але ж ми розмовляли з людьми! Провели з ними так багато часу. — Річард повернувся до капітана Мейферта. — Які результати з периферії?
— Ну…
— Які результати в цьому містечку, як його… Вестбрук! — Прицмокнув пальцями Річард. — Де ми оглядали речі Йозефа Андера. Які результати в Вестбруку? Звідти результати є?
Офіцер відступив на крок.
— Так, Магістр Рал.
— Ну і?..
— Річард, — торкнула його за руку Келен, — капітан на нашому боці.
Стиснувши скроні, Річард зробив глибокий вдих.
— Які результати голосування з Вестбруку, капітан? Капітан, ледь збліднувши, відкашлявся.
— Дев'ять з десяти проти нас. Магістр Рал. Річард ошелешено втупився на нього. Адже він сам розмовляв з цими людьми! Деяких пам'ятав по іменах, пам'ятав їх чудових діточок.
Річарду здалося, що земля втекла у нього з-під ніг і він провалюється в якесь божевілля. Він не спав ночами, намагаючись допомогти цим людям отримати право жити так, як вони хочуть, — зберегти свободу. А вони відкинули її.
— Річард, — з м'яким співчуттям сказала Келен, — це не твоя вина. Вони вселили цим людям брехню про нас. Залякали їх.
— Але… — Розгублено повів рукою Річард. — Я ж розмовляв з ними, пояснював, що це заради них самих, заради їх же майбутнього, заради свободи їхніх дітей…
— Я знаю, Річард.
Капітан Мейферт ніяково переминався з ноги на ногу. Келен жестом відпустила його. Офіцер вклонився і тихо позадкував з намету.
— Піду прогуляюся, — пошепки промовив Річард. — Мені потрібно побути одному. — Він махнув на ковдри. — Лягай без мене.
І пішов один у пітьму.
66
Він спокійно відпустив на цей вечір жінку, яка витирала пил, закрив за нею двері і пройшов у спальню. Почувши його кроки, Тереза обернулася.
— Далтон! — Заусміхалася вона. — Це ти, милий!
— Тесс.
Він тисячі разів прокручував в голові ситуацію і врешті-решт придумав, де зможе спокійно розмовляти з Тесс, будучи впевненим, що впорається з собою.
Він зобов'язаний тримати себе в руках. — Я не чекала тебе так рано.
— Тесс, я дещо чув.
Вона сиділа біля дзеркала, розчісуючи своє чудове волосся.
— Правда? Щось цікаве?
— Та так. Я чув, ніби ти зігріваєш постіль Суверена. Це правда?
Далтон знав, що це чиста правда. Щоб з'ясувати все напевно, він задіяв всі наявні нитки своєї павутини.
Тереза перестала зачісуватися і втупилася в його відображення в дзеркалі. На її обличчі промайнули змішані почуття. В остаточному підсумку переміг виклик.
— Далтон, адже це не якийсь там простий чоловік. Це Суверен. — Тереза встала і обернулася до нього, не впевнена в його реакції. — Вище нього тільки Творець.
— Можу я поцікавитися, як це сталося?
— Бертран сказав, що Творець говорив з ним. — Її погляд спрямувався в простір. — І Творець сказав Бертрану, що через те, що я вірна тобі і ніколи не була з іншим чоловіком, і через те, що ти вірний мені. Творець обрав мене, щоб я стала тією, хто полегшує земні тяготи Бертрана.
Її погляд знову сфокусувався на ньому.
— Так що, як бачиш, Далтон, це і для тебе нагорода теж. За твою вірність мені.
— Атож, це-то я бачу, — ледве вимовив Далтон.
— Бертран говорить, що це мій святий обов'язок.
— Святий обов'язок.
— Коли я з ним, це як… Не знаю… Це щось особливе. Допомагати Суверену в цьому світі — не тільки обов'язок, але й велика честь. Подумати тільки, я допомагаю йому знімати жахливу напругу, в якому він перебуває як Суверен. Це ж величезна відповідальність — бути Сувереном, Далтон!
— Ти права, — кивнув Далтон. Бачачи, що він не сердиться і не має наміру влаштовувати скандал, Тереза підійшла ближче.
— Далтон, я як і раніше тебе дуже люблю.
— Радий це чути, Тесс. Саме це мене найбільше й турбувало. Я боявся, що втратив твою любов.