— Дурниця! Келен я б упізнав.
На очах Дю Шайю блиснули сльози.
— Річард, будь ласка! Я не знаю, чи виживе вона. Ти повернув її до життя, але я не знаю… Я хотіла, щоб ти прийшов. Річард насилу зміг вдихнути.
— Але… — У голові запанувала порожнеча. — Але я б упізнав! Дю Шайю, ти напевно помилилася. Келен я б неодмінно б впізнав!
Дю Шайю стиснула йому руку.
— Я й сама не могла впізнати, поки ми не змили… Річард рвонувся до дверей. Дю Шайю відштовхнула його.
— Ти обіцяв. Обіцяв вислухати.
Річард ледь чув її. Думки розбіглися. Він бачив лише лежаче в полі покалічене закривавлене тіло і не міг змусити себе повірити, що це була Келен.
Річард вчепився п'ятірнею в волосся.
— Будь ласка, Дю Шайю, не роби зі мною цього. — Кожне слово давалося йому важко. — Не роби цього. Будь ласка!
Вона струснула його.
— Ти повинен бути сильним, інакше у неї не залишиться жодного шансу. І будь ласка, не злися на мене.
— Що тобі треба? Говори. Говори, Дю Шайю! — По його щоках котилися сльози. — Будь ласка, скажи, що тобі потрібно.
— Мені потрібно, щоб ти мене вислухав. Ти чуєш?
Річард кивнув. Він не розумів толком, про що вона просить, але все одно кивнув. Його думки мчали галопом. Він може зцілити Келен. У нього є магія.
Але зцілює Магія Приросту.
Шими забрали Магію Приросту. Дю Шайю знову струснула його.
— Річард!
— Вибач. Що? Я слухаю.
Дю Шайю більше не змогла витримати його погляду.
— Вона втратила дитину. — Річард моргнув.
— Тоді ти помилилася. Це не може бути Келен. Дю Шайю, дивлячись в підлогу, набрала побільше повітря.
— Келен була вагітна. Вона сама сказала мені про це, коли ми були в тому місці, де жив Андер.
— У Вестбруку? — Дю Шайю кивнула.
— Там, до того, як ви з нею поїхали одні до гірського озера, вона мені сказала. І взяла з мене слово, що я тобі не скажу. Лише сказала, що це довга історія. Вважаю, що зараз ти маєш право знати.
«Вона втратила дитину».
Річард осів на підлогу. Дю Шайю обіймала його, а він здригався від ридань.
— Річард, мені зрозуміла твоя біль, але сльозами горю не допоможеш.
Річард нарешті змусив себе заспокоїтися. Притулившись до стіни, він відчужено чекав, коли Дю Шайю скаже йому, що він може зробити.
— Ти повинен зупинити шимів.
— Що?! — Він схопився на ноги.
— Якщо до тебе повернеться магія, ти зможеш зцілити її. Все різко встало на місце. Він повинен вигнати шимів.
Тільки і всього. Лише вигнати шимів, а потім вилікувати Келен.
— Річард, коли ми були в тому місті, Келен сказала мені, що носить дитя… — Слова «носить дитя» буквально обпекли його як кнутом. Він усвідомив, що Келен чекала дитину, а він і не підозрював про це, а тепер це дитя вже мертве. — … Вестбрук… — Річард, та слухай же! Коли ми там були, місцеві жителі розповідали, що був жахливий вітер, злива та пожежа, які знищили практично все, що належало тій людині.
— Так, і вважаю, це були шими.
— Вони ненавидять його. І в твоєму серці має бути така ж ненависть до шимів, щоб ти зміг їх перемогти. Тоді твоя магія до тебе повернеться, і ти зможеш зцілити Келен.
Думки Річарда мчали галопом. Шими ненавидять Йозефа Андера. Чому? Вже точно не за те, що ця людина вигнала їх, — він цього не робив. Замість цього він поневолив шимів і змусив служити йому. І Доміні Діртх якимось чином пов'язані з тим, що сотворив Андер. Коли Річард з Келен звільнили Шимів, ті скористалися свободою, щоб зігнати свій гнів на речах, які належали Андеру. Але чому на тих, що в Вестбруці, а не тих, що зберігаються в бібліотеці маєтку міністра культури?
Слова Йозефа Андера загриміли в мозку Річарда.
«Під кінець я прийшов до висновку, що повинен відкинути і Творця, і Володаря. І створив власне творіння, власне відродження і смерть, і цим своїм діянням назавжди захистив мій народ. Отже, прощайте, бо я заспокою мою душу в тривожних водах і таким чином буду вічно наглядати за тим, що так ретельно виткав і що відтепер у повній безпеці і незмінне».
Тривожні води!
Нарешті Річард все зрозумів.
— Мені треба йти. Дю Шайю, мені треба йти. — Річард схопив її за плечі. — Будь ласка, не дай їй померти до мого повернення. Обов'язково!
— Річард, ми зробимо все, що зможемо. Даю тобі слово як твоя дружина.
— Едвін!
Уінтроп миттєво виник в коридорі.
— Так, Річард? Що я можу зробити? Говори.
— Можеш укрити цих людей у своєму домі? Моя дружина… — Річард судорожно сковтнув, намагаючись не втрачати самовладання. — Можеш залишити у себе Келен? І Дю Шайю з її п'ятьма мечниками?