— Може, й так. А може, й ні.
— Річард? — Почувся тихий голос.
Річард підійшов до екіпажу.
Келен прокинулася. Він взяв її за руку.
— Хто там? — Запитала вона.
— Всього лише я, — всунула голову Кара. — Довелося повернутися. Бачиш, що з тобою трапляється без мого нагляду?
Келен слабо посміхнулася. Випустивши долоню Річарда, вона взяла руку Кари.
— Добре, що ти тут, — прошепотіла вона.
— Лорд Рал говорить, що я врятувала магію! Можеш собі уявити? І про що я тільки думала?! У мене був такий шанс раз і назавжди позбутися від магії, а я її врятувала!
Келен знову посміхнулася.
— Як ти себе почуваєш? — Запитав Річард.
— Жахливо.
— Не так уже й погано ти і виглядаєш, — повідомила Кара. — Зі мною бувало гірше.
— Ти видужаєш. — Річард ніжно гладив їй руку. — Обіцяю. А чарівники завжди виконують свої обіцянки.
— Холодно, — поскаржилася Келен. Її зуби почали постукувати.
Річард побачив плед, що поклав у кутку Далтон Кемпбелл. Він потягнув його.
З згортку випав Меч Істини.
Річард застиг.
— Схоже, меч теж повертається додому, — прокоментувала Кара.
— Схоже, що так.