— Як по-твоєму. Птахолов розумів, що він говорить?
— Думаю, так. — Келен оглянула небо. — Хмари згущуються.
— Я щодо курки.
— Курки! — Келен повернулася в обіймах чоловіка і, насупившись, заглянула в його сірі очі. — Річард, він сказав, що це не курка. І по-моєму, він просто занадто насвяткувався!
Річард, здавалося, зважував її слова, але мовчав. Сонце сховалося за хмарою, трави накрила глибока тінь, все навколо поблякло, вітерець приніс вологу.
Лежачий позаду Річарда на каменях золотий плащ колихнувся. Річард раптово стиснув Келен сильніше. І це була не ніжність.
У воді щось рухалося. Миттєвий проблиск світла.
Що це? Блиснула луска риби? Ось воно є — і нема, немов щось, підмічене краєм ока.
— Що сталося? — Запитала Келен, коли Річард відсторонив її. — Це всього лише риба.
Річард плавно піднявся і витягнув Келен з води.
— Або ще щось, — тихо сказав він.
З Келен стікала вода. Оголена на холодному вітрі, вона вся покрилася гусячою шкірою.
— Що? Що це? Що ти бачиш? — Келен уважно дивилася на прозорі брижі.
Річард нишпорив очима по воді.
— Не знаю… Може, і риба. — Він посадив Келен на берег.
У Келен почали стукати зуби.
— Риби в цих ключах недостатньо великі, щоб тяпнути хоча б за палець. Якщо це не черепаха, можна залізти назад? А то я замерзла.
До свого засмучення, Річард змушений був визнати, що нічого не бачить. Простягнувши руку, він допоміг Келен влізти назад у воду.
— Може, це всього лише тінь пробігла по воді, коли сонце сховалося за хмарою.
Келен із задоволенням поринула по шию в теплу воду. Гріючись, вона оглядала прозору гладь. Чиста прозора вода, ніяких водоростей. Чітко видно кам'янисте дно. Черепасі сховатися рішуче ніде. Однак хоча Річард і погодився, що нічого немає, те, з якою увагою він дивився на воду, спростовувало його слова.
— Ти думаєш, це риба? Чи просто мене лякаєш? — Келен ніяк не могла зрозуміти, чи дійсно він помітив щось, що його стурбувало, чи просто проявляє зайву пильність. — Це зовсім не те приємне купання, про яке я мріяла. Скажи, в чому справа, якщо ти й справді щось бачив.
І тут нова думка примусила її підскочити.
— Це ж не змія, правда?
Річард зітхнувши відкинув з обличчя мокре волосся.
— Нічого я не бачив. Вибач.
— Упевнений? Може, нам краще вилізти? — Річард винувато посміхнувся.
— Напевно, я просто нервую, коли купаюся в незнайомих водоймах разом з голою жінкою.
— І часто ви купаєтеся з оголеними жінками, Магістр Рал? — Тицьнула його Келен в ребра.
Їй не дуже сподобався його жарт, але вона все одно зібралася знову затишно влаштуватися в його обіймах. І тут Річард раптово підхопився.
Келен квапливо піднялася слідом.
— Що?! Змія?!
Річард одним рухом занурив її в воду і кинувся до одягу.
— Сиди там!
Схопивши кинджал, він, пригнувшись, виглянув через трави.
— Це Кара. — Річард випростався, щоб краще бачити.
Келен побачила червону пляму, що наближалася до них по зелено-коричневому полю. Морд-Сіт мчала стрімголов, мнучи траву і розхлюпуючи воду в струмках.
Не відводячи очей від Кари, Річард жбурнув Келен маленький рушник. У руці Кари червонів ейдж.
Ейдж Морд-Сіт — чарівна зброя, яка діє тільки в їх руках. Ейдж, який заподіював жахливий біль. Ейдж, який міг навіть вбити.
Морд-Сіт завжди носили той же ейдж, яким свого часу навчали і їх. Коли вони тримали ейдж в руці, вони відчували сильний біль — така плата за те, що Морд-Сіт завдавали болю іншим. Але лиця Морд-Сіт завжди залишалися безпристрасні.
Кара, важко дихаючи, зупинилася.
— Він тут проходив?
Кров заливала їй обличчя. Побілілі пальці стискали ейдж.
— Хто? — Запитав Річард. — Ми нікого не бачили. Лице Кари перекосилося від скаженої люті.
— Юні!
— Та що відбувається?! — Річард схопив її за руку. Кара стерла кров з очей і оглянула околиці. — Не знаю! — Вона рипнули зубами. — Але він зник!
Вирвавши руку, Кара круто розвернулася, кинула через плече:
— Одягайтеся!
Річард допоміг Келен вилізти з води. Вона швидко натягнула штани, зібрала речі і кинулася слідом за Карою. Річард, натягуючи штани, миттєво схопив її за пояс.
— Куди це ти зібрався? — Поцікавився він, продовжуючи натягувати штани однією рукою. — Тримайся позаду мене!
Келен ривком вивільнилася.
— У тебе немає меча. А я — Мати-сповідниця. Так що тримайся-но ти позаду мене. Магістр Рал!
Одна людина практично не представляла небезпеки для сповідниці. Від магії сповідниці немає захисту. Річард без Меча Істини набагато більш вразливий.