У цьому місті є будинок, який виглядає як і будь-який інший. Цей будинок, розташований уздовж одного зі схилів, трохи більший за отвір, виритий в землі, вирівняний глиною і цеглою, які роблять його стіни водонепроникними, а потім накритий дахом з кедру і нарізаного дерну. Багатші люди з Юменеса усміхалися (сміялися) в таких примітивних виритих жител, коли вони зволювали (чи дозволяли собі), говорити про такі речі взагалі, але для народу Тірімо, який жив на цій землі, це було розумне і просте житло, яке зберігало прохолоду влітку і тепло взимку; стійке проти струсів і штормів одночасно.
Ім'я жінки Ессун. Їй сорок два роки. Вона, як і більшість жінок-мідлат, висока, коли стоїть, з прямою спиною і довгою шиєю, зі стегнами, які легко народили двох дітей і грудьми, які легко вигодували їх, і великими, м'якими руками. Вона сильна красивою, доброю м'якоттю; такі речі ціняться в Нерухомості. Її волосся обступає обличчя в тягучості оплавлених завитків, кожен, можливо, настільки великий як обкручений навколо мізинця, волосся чорне, вицвітаюче до коричневого на кінчиках. Її шкіра неприємно вохристо-коричнева по деяких стандартах і неприємно оливково-бліда по інших. Непородиста мідлат, юменесці кличуть (називають) таких людей "не санзед", щоб показати їх недостатню породистість, коли говорять про них.
Хлопчик був її сином. Його звали Уче; йому було майже три роки. Він був маленьким для свого віку, з широко розкритими очима і носом кнопкою, з швидкою милою посмішкою. У нього не було жодної з тих рис, які використовують людські діти, щоб завоювати любов своїх батьків, коли дитина як вид еволюціонує в сторону, яка розвиває розум. Він був здоровим і розумним, і він повинен був жити.
Це був їх будинок. Тут було затишно і тихо, у кімнаті, де вся родина могла зібратися щоб поговорити, або щоб поїсти, або грати в ігри або притиснутися і лоскотати один одного. Вона любила годувати тут Уче. Вона згадала, що він був зачатий у цій кімнаті.
Його батько прибив його до смерті також тут.
* * *
А тепер останній біт контексту: днем пізніше, в долині, яка оточує Тірімо. До цього часу перші відгомони катаклізму вже відійшли у минуле, хоча ще продовжуються епізодичні поштовхи.
Північний бік долини спустошений: зруйновані дерева, упалі скелі, висяча пелену пилу, що не осідає, запах сірки, задимлене повітря. Там, де хвиля нанесла перший удар, нічого не встояло: це був струс, що рве поверхню на шматки і розкидає як гальку. Лежали тіла, теж: дрібні тварини, які не змогли втекти, олені та інші великі тварини, які вдалися до втечі і були забиті уламками. Деякі невдахи, які були досить нещасливими, вибравши можливість подорожувати по торговій дорозі у той день.
Розвідники з Тірімо, які прийшли сюди, щоб провести обстеження руйнацій не змогли перелізти через щебінь; вони просто дивилися на нього з далекої відстані. І дивувалися, що інша частина долини, - навколо Тірімо, - на кілька миль в кожному напрямку сформувала майже ідеальне коло, яке всередині було неушкодженим. Ну, насправді вони не дивувалися, якщо бути точним. Вони дивилися один на одного в похмурій незручності, тому що всі знали, що означав такий очевидний стан. Подивіться у центр кола, застерігали скрижалі. Десь в Тірімо живе рогга.
Страшна думка. Але ще страшнішими були ознаки, що приходили з півночі, а також той факт, що староста Тірімо наказав їм зібрати як можна більше свіжих туш тварин, скільки вони могли понести. М'ясо, яке не зіпсувалося, можна висушити, хутро і шкури здерти і вичинити. Про всяк випадок.
Розвідники в кінцевому підсумку облишили розвідку і перейнялися роботою "про всяк випадок". Якби вони не були настільки зайняті, то можливо помітили би об'єкт, який лежав біля підніжжя недавно зруйнованої скелі, непримітно розташований між поваленим деревом і потрісканими валунами. Інакше об'єкт був би помітним через його розміри і форму: брудний довгастий волокнистий халцедон, темно-зелено-сірий, помітно відрізнявся від блідого пісковика, на якому лежав. Якби вони підійшли і стали поруч з ним, то зауважили би, що об'єкт був висотою їм по груди і довжиною як людське тіло. Якби вони торкнулися його, то, можливо, були би зачаровані щільністю поверхні об'єкта. Ця важка на вид річ, з запахом, що нагадував іржу і кров здивувала би їх, будучи теплою на дотик.