- Залишайтеся тут і відпочивайте. Я скоро повернуся.
Він виходить з кімнати. Ви чуєте, як він цілеспрямовано віддає розпорядження в передній частині будинку. Через деякий час він виходить, пішовши на призначену зустріч. Ви думаєте щодо відпочинку і приймаєте рішення відмовитися від нього. Замість цього ви встаєте і йдете у ванну Лерна, умиваєте обличчя, а потім зупиняєтеся, коли гаряча вода, яка текла через кран, спльовує і різко стає коричнево-червоною і смердючою, а потім взагалі зникає. Десь зламалася труба.
Щось трапилося на півночі, сказав Лерн.
Діти це те, що губить нас, сказав вам хтось одного разу, давним-давно.
- Нассун, - шепочете ви на своє відображення. У дзеркалі очі, які ваша дочка успадкувала від вас, сірі, як сланець і трохи задумливі. - Він залишив Уче в кімнаті. Куди він сховав тебе?
Без відповіді. Ви вимикаєте кран. Тоді шепочете, ні до кого конкретно, "Я повинна піти". - Тому що те, що вам потрібно зробити, це знайти Джоя, і в будь-якому випадку (ви знаєте про це) це краще, ніж затримуватися. Городяни прийдуть по вас найближчим часом.
* * *
Струс, який проходить, дає відлунняя. Хвиля, яка відступає, повертається. Вулкан, який гуркоче, буде ревіти.
- Таблет перший, "Про виживання", вірш п'ятий -
2
ДАМАЯ, МИНУЛОЇ ЗИМИ
Солома така тепла, що Дамая не хоче з-під неї вилізати. Як ковдра, думає вона, дрімаючи у напівсні; як ковдра з клаптиків, яку прабабуся колись зшила для неї з обрізків однорідної тканини. Багато років тому, ще коли Дамая була немовлям, М'ю Діар працювала в міліції Бреварда швачкою, і підбирала обрізки з будь-якого шиття, де вимагалася нова тканина. Ковдра, яку вона пошила для Дамаї, була строката і темна, темно-синій, темно-коричневий, сірий і зелений кольори складалися в ряди, як у колоні маршируючих чоловічків, але вона вийшла з рук М'ю Діар, і Дамаю ніколи не хвилювало, що вона виглядала не дуже весело. Вона завжди пахла чимось солодко-гірким і трохи затхлим, так що їй було легко уявити, що солома, яка була вражена цвіллю, залежалістю і гнилими фруктами, була ковдрою М'ю. Фактично ковдра лежала в кімнаті Дамаї, на ліжку, де вона її залишила. На ліжку, у якому вона більше ніколи не буде спати.
Вона могла чути голоси з-під солом'яної купи прямо зараз: Матір і ще хтось говорили, наближаючись. Почувся жалібний скрип, коли двері сараю прочинилися, а потім вони зайшли всередину. Ще одне скрипіння, і двері за ними закрилися. Тоді матір голосно кличе її,
- Дамадама!
Дамая ховається у соломі, стиснувши зуби. Вона ненавидить цю дурну кличку. Вона ненавидить, коли мати каже щось солодким голосом, ніби це справді ласка, а не брехня.
Коли Дамая не відповідає, мама каже:
- Вона не могла вийти. Мій чоловік перевірив і позамикав всі двері.
- На жаль, її вид не можна тримати під замком. - Цей голос належить чоловікові. Це не її батько або старший брат, або підручний старости чи хтось, кого вона знає. Голос цього чоловіка глибокий, і він говорить з акцентом, якого вона досі не чула: щось гостре і важке чується за довгими розтягнутими "о" і "а", і короткозвучним призвуком закінчується майже кожне слово. Щось слабо дзенькає, коли він рухається, так що вона думає, що у нього на поясі є велика в'язка ключів. Або, можливо, багато грошей в кишенях? Вона чула, що люди використовують металеві гроші в деяких частинах світу.
Думка по ключі чи гроші змушує Дамаю зіщулитися, тому що, звичайно, вона чула шепіт дітей шкільного віку, шепіт дітей на ринках у місті з обтесаного каменю. Не всі місця в світі настільки цивілізовані як Номідлат. Вона тоді сміялася з тих страхів, але тепер все інакше.
- Ось, - каже чоловічий голос, наблизившись. - Свіжий слід, я думаю.
Мати видає звук огиди, і Дамая згорає від сорому, коли розуміє, що вони побачили куток, який вона використовувала для відправи своїх потреб. Там пахне жахливо, незважаючи на те, що вона кожен раз накидала зверху соломи в якості прикриття.
- Просто на землю, як тварина. Я поговорю з нею.
- Чи є тут туалет? - Запитує Покупець дітей, тоном ввічливої цікавості. - Ви дали їй відро?
Мовчання від матері продовжується, і Дамая з запізненням розуміє, що цей чоловік висловив догану матері своїми тихими питаннями. Це не така догана, яку Дамая здебільшого отримувала від батьків. Чоловік не підвищив голосу і не назвав ніяких імен. Проте мати стоїть на місці, і почувається, ніби отримала ляпаса.
Хихикання утворює бульбашки в горлі, і вона відразу ж затискає рот долонею, щоб зупинити вихід сміху. Вони можуть почути, що Дамая сміється над соромом своєї матері, і Покупець дітей знатиме, яка жахлива дитина вона насправді. Але хіба це погано? Можливо, тоді її батьки отримають за неї менше грошей. Це міркування само по собі майже змушує хихикання вирватися на свободу, тому що Дамая не любить своїх батьків, вона майже ненавидить їх, і все, що змушує їх страждати, дозволяє їй почувати себе краще.