Минуло три місяці – три важких місяці розлуки, що здалися нещасній місіс Уелдон безкінечними. Поступово малюк Джек видужав і місіс Уелдон могла поїхати. Як раз в цей час в Оклендській порт прийшов «Пілігрим».
Справа в тім, що, для того, щоб повернутися до Сан-Франциско, місіс Уелдон мусила поїхати спочатку до Австралії, аби там пересісти на один із трансокеанських пароплавів компанії «Золоте століття», які відправлялися із Мельбурна через Папеете до Панамського перешийку. Досягнувши Панами, вона мусила дочекатися американський пароплав, що курсував між перешийком та Каліфорнією. Подібний маршрут означав тривалі затримки та пересадки, що є особливо неприємним для жінки, яка подорожує з дитиною. Тому, дізнавшися про прибуття «Пілігриму», місіс Уелдон звернулася до капітана Халла з проханням доставити її в Сан-Франциско разом з Джеком, кузеном Бенедиктом та Нен – старою негритянкою, яка доглядала ще саму місіс Уелдон. Витримати подорож на відстань трьох тисяч льє[2] на вітрильному човні! Проте, судно капітана Халла завжди підтримувалося в бездоганному стані, до того ж пора року була ще прийнятною для плавання з обох сторін екватору. Капітан Халл одразу погодився і поступився каютою своїй пасажирці. Він бажав, аби під час плавання, яке мало тривати діб 40–50, місіс Уелдон на китобійнику оточували затишок та комфорт.
Таким чином, місіс Уелдон мала деякі переваги під час подорожі «Пілігримом». Щоправда плавання мусило трохи затягнутися, оскільки шхуні необхідно було спочатку зайти для розгрузки в порт Вальпараїсо, Чилі. Проте, одразу потому, човен йтиме до самого Сан-Франциско вздовж американського узбережжя.
Неодноразово подорожуючи зі своїм чоловіком, місіс Уелдон була хороброю жінкою і не лякалася моря; їй було близько тридцяти років, мала міцне здоров’я і не боялася тягарів та небезпек плавання на судні невеликого тоннажу. Вона знала, що капітан Халл – вправний моряк, якому Джем Уелдон достатньо довіряє, а «Пілігрим» – надійний швидкий корабель і має чудову репутацію серед американських бистрохідних суден. Треба скористатися шансом. І місіс Уелдон їм скористалася.
Звичайно кузен Бенедикт мусив супроводжувати її.
Кузен мав років п’ятдесят. Проте, незважаючи на доволі солідний вік, було справжнім безглуздям випускати його самого з дому. Швидше сухорлявий ніж худий, не те, щоб високий, але задовгий, з величезною копицею скуйовдженого волосся, з золотими окулярами на носі – таким був кузен Бенедикт. В цьому довготелесому чоловікові з першого погляду вгадувався один із тих поважних вчених, невинних та добрих, які приречені на все життя залишатися дорослими дітьми, жити до ста років та померти з душею немовляти.
«Кузен Бенедикт» – так до нього зверталися не лише члени родини, а й сторонні. І, дійсно, він був одним із тих простодушних добряків, які здаються загальними родичами: кузен Бенедикт ніколи не знав, куди йому подіти свої довгі руки та ноги, важко було знайти людину більш безпорадну та несамостійну навіть в повсякденних, рутинних питаннях. Не можна сказати, що він був тягарем для оточуючих, але він якось змушував ніяковіти кожного і сам ніяковів через власну незграбність. Втім, він був невибагливим, поступливим, невибагливим, байдужим до спеки та холоду, міг не їсти та не пити цілими днями, якщо його забували нагодувати. Здавалося, він належить до царства рослин, а не тварин. Уявіть неродюче, майже лисе дерево, що не здатне ані прихистити, ані нагодувати подорожнього, однак яке має чудову серцевину.
Таким був кузен Бенедикт. Він із радістю надавав би людям послуги, якби був спроможнім до цього.
І його всі любили, не зважаючи на його слабкості, а може саме завдяки ним. Місіс Уелдон вважала його своїм сином, старшим братом малого Джека.
Варто, однак, зауважити, що кузен Бенедикт не був ані ледарем, ані неробою. Навпаки, це був невтомний працівник. Єдине захоплення – природнича історія – поглинало його цілком.
Згадати «природничу історію» означає згадати дуже багато.
Відомо, що ця наука включає в себе зоологію, ботаніку, мінералогію та геологію.
Однак, кузен Бенедикт не був ні ботаніком, ні мінералогом, ні геологом.
Чи був він, в такому випадку, справжнім зоологом, кимось на зразок Кюв’є[3] Нового Світу, що здатен до аналітичного розподілу або синтетичного відтворення будь-якої тварини, одним із тих прославлених мудреців, які все своє життя присвячують вивченню чотирьох типів – хребетних, м’якунів, членистих та променевих, – на які сучасне природознавство поділяє весь тваринний світ? Чи вивчав цей наївний, проте старанний вчений різноманітні ряди, підряди, родини та підродини, родини та види цих чотирьох типів?
3
Кюв’є Жорж (1769–1832) – відомий французький натураліст, визнання якому принесли дослідження в області палеонтології. Запропонував класифікацію тваринного світу, виокремивши в ньому чотири основні типи; наразі класифікація, якою послуговується Жуль Верн, застаріла.