Енн теж не відводила погляду.
— Алессандра, Володар бреше тобі. В очах сестри щось промайнуло. Піднявшись, вона виплеснула майже повну миску на землю зовні намету.
Біля самого виходу сестра Алессандра обернулася.
— Можеш здохнути, з голоду, стара! Я швидше повернуся в солдатські намети, аніж буду вислуховувати твої непотрібні слова!
У тиші самотності, страждаючи душею і тілом, Енн молилася Творцеві, просячи його дарувати сестрі Алессандро шанс повернутися до Світла. Молилася вона і за сестер Світла, теж відтепер втрачених, як і сестри Тьми.
Тут, в темному і порожньому наметі, де вона самотньо сиділа, прикута до стовпа, їй здавалося, що світ зійшов з розуму.
— Благий Творець, що ж ти накоїв? — Плакала Енн. — Чи це теж все брехня?
58
Далтон квапливо пройшов до верхнього столу і посміхнувся Терезі. Вона здавалася самотньою і покинутою. При появі чоловіка лице Терези прояснилося. Він сильно запізнився. Останнім часом вони бачилися дуже рідко, але Тереза все розуміла.
Перед тим як сісти, Далтон нагнувся і поцілував її в щоку.
Міністр кинув на Кемпбелла швидкий погляд і повернувся до свого заняття — переглядин з дамою, котра сиділа за правим столом. Схоже, дамочка ухитрялася робити запршуючі жести шматком м'ясного рулету. Міністр посміхався.
Багатьох жінок нестриманість Бертрана не тільки не відштовхувала, але навіть, навпаки, приваблювала. Деяких жінок нестримно тягне відчути прояв мужності, яким би невчасним він не був, — ймовірно, це пояснюється якимсь певним складом психіки. Дам п'янило відчуття небезпеки, спрага забороненого плода.
Сподіваюся, тобі було не надто нудно, — шепнув Далтон Терезі і на мить завмер від її відданого люблячого погляду.
Посміхнувшись дружині, Далтон знову напустив на себе звичний безтурботний вираз з легким відтінком заклопотаності, що означав заглибленість у справи. Він залпом осушив келих вина, бажаючи швидше скинути напругу.
— Я просто нудьгувала по тобі, ось і все. Бертран розповідав анекдоти. — Тереза залилася фарбою. — Але я не можу їх тобі переказати. У всякому разі, не тут. — На її обличчі заграла посмішка. Звичайна пустотлива усмішка. — Може, хіба коли прийдемо додому?
Далтон роблено посміхнувся у відповідь, зайнятий думками про майбутні серйозні справи.
— Якщо я прийду не занадто пізно. Мені ще потрібно розіслати ряд послань. Сталося… — Зусиллям волі він примусив себе припинити барабанити по столу. — Сталося дещо дуже важливе, доленосне.
— Що? — Заінтригував нахилилася до нього Тереза.
— У тебе швидко росте волосся, Тесс. — Зараз довжина її волосся вже відповідала її нинішньому статусу, але Далтон не міг втриматися від підказки: — Мені здається, вони можуть відрости трохи довшими.
— Далтон… — Тереза широко відчинила очі — здається, вона здогадалася, про що мова. — Далтон, це має якесь відношення до… до того, про що ти завжди мені говорив…
Далтон зупинив її скорботним суворим поглядом.
— Пробач, сонечко, мені не слід випереджати події. Можливо, я видаю бажане за дійсне. Потерпи, сама все скоро почуєш. Краще дізнаватися такі новини з вуст міністра.
Пані Шанбор метнула погляд на жінку з м'ясним рулетом. Жінка, прикинувшись, що зайнята лише бесідою зі своїми сусідами по столу, закрила обличчя волоссям. Хільдемара обдарувала убивчим поглядом Бертрана і звернулася через нього до Далтона:
— Що ти чув?
Далтон промокнув вино з губ і поклав серветку на коліна. Він вважав за краще не говорити відразу найважливіше, а тому почав зовсім з іншого:
— Магістр Рал з Матір'ю-сповідницею трудяться від зорі до зорі, їздять з міста в місто, розмовляють з натовпами, спраглими їх почути. Від одного тільки виду Матері-сповідниці всі приходять в трепет. Боюся, народ відповідає їй з більшою теплотою, ніж ми розраховували. Те, що вона недавно вийшла заміж, допомогло їй завоювати серця і любов дуже багатьох людей. Народ всюди вітає щасливих молодят. Публіка збігається з усіх околиць в ті міста, де виступають Мати-сповідниця з Магістром Ралом.
Схрестивши руки, Хільдемара висловила все, що думає з приводу щасливої пари, не вибираючи виразів.
Прислуга і ті, хто працював в маєтку, відмінно знали нестриманість пані Шанбор на язик, однак народ вважав її шанованою дамою, з чиїх вуст не можуть зірватися ніякі грубі слова. Хільдемара знала, яка цінність популярності. Коли вона — пані Шанбор, любляча дружина міністра культури, захисниця дружин і матерів — відправлялася в поїздку по країні, розповідаючи громадянам про добрі справи свого чоловіка — а попутно продовжуючи культивувати тісні взаємини з багатими пекарями, — її зустрічали з раболіпством не меншим, ніж Мати-сповідницю.
І тепер їй більше, ніж коли б то не було, потрібно бездоганно зіграти свою роль, якщо вони хочуть домогтися успіху.
Далтон випив ще вина і продовжив:
— Мати-сповідниця з Магістром Ралом кілька разів зустрічалися з Директорами, і я чув, що Директори висловили своє задоволення чесними умовами, запропонованими Магістром, його доводами і благородством мети.
Кулаки Бертрана стиснулися. Жовна на вилицях напружилися.
— У всякому разі, — додав Далтон, — в присутності Магістра Рала вони висловлювали задоволення. Після того, як Магістр Рал відправився в поїздку по країні, Директори, по здорових роздумах, змінили свої позиції.
Далтон пильно подивився в очі міністру і Хільдемарі, бажаючи упевнитися, що цілком опанував їх увагою, і лише потім продовжив:
— І це велика удача, якщо врахувати те, що тільки що відбулося.
Міністр, у свою чергу, уважно подивився на Далтона:
— І що ж сталося?
Далтон під столом намацав руку Терези.
— Міністр Шанбор, пані Шанбор, з скорботою повинен повідомити вам, що Суверен помер.
Здригнувшись від несподіванки, Тереза ахнула і тут же прикрила обличчя серветкою, щоб гості не бачили її сліз, — вона не могла дозволити собі плакати на публіці.
Бертран вп'явся поглядом в Далтона.
— А я вважав, що йому стало краще.
Міністр зовсім не бажав висловити своє невдоволення, однак в його погляді виразно читалося підозра: невже Далтон вистачило духу зробити таке і якщо вистачило — то з чого це раптом Далтон наважився на подібний зухвалий крок?
Міністр, безумовно, був задоволений настільки своєчасною кончиною старого Суверена, але будь-який натяк на те, що смерть правителя була викликана не дуже природними причинами, здатний зруйнувати все, заради чого вони трудилися так довго і наполегливо.
Далтон, анітрохи не зніяковівши, нахилився до міністра.
— У нас серйозні труднощі. Занадто багато хочуть проставити кружок, проголосувати за Магістра Рала. Ми повинні перетворити це в вибір між коханим великодушним Сувереном і людиною, яка — цілком можливо — тримає в серці злі наміри. Як ми вже попередньо обговорювали, ми повинні здійснити поставки нашому… пекарю згідно домовленості. Тепер нам слід зайняти більш жорстку позицію щодо союзу з Магістром ралом, незважаючи на весь зв'язаний з цим ризик. — Далтон заговорив ще тихіше: — Нам потрібно, щоб ти посів цю позицію як Суверен. Ти повинен стати Сувереном і оголосити ці слова. Бертран розплився в усмішці.
— Далтон, мій вірний і могутній помічник, ти тільки що заслужив дуже важливе призначення — посада міністра культури дуже скоро зробиться вакантною.
Нарешті все стало на свої місця.
На обличчі Хільдемари читалася здивована — але задоволена — недовіра. Вона знала, скільки охоронних рубежів зведено навколо Суверена. Знала — тому що сама намагалася пробитися крізь них і не змогла.
Судячи з виразу її обличчя, вона вже бачила себе в ролі дружини Суверена, богоподібною, як добрий дух в світі живих. Її слова отримають вагу куди більшу, ніж якоїсь дружини міністра, положення якої буквально мить тому було дуже високим, а тепер здавалося дрібним і негідним.
Хільдемара, перехилившись через чоловіка, ніжно схопила Далтона за зап'ястя.