— Рада за тебе. Пішли.
Жінка схопилася і, пригнувшись, побігла. Беата послідувала за нею, наслідуючи її низькій стійці. Жінка підскочила до стоячого спиною до них солдата і збила його ззаду підсічкою. Як тільки він гепнувся на спину, жінка миттєво звалилась на нього, розтрощивши ліктем гортань. Ще два швидких удари знерухомили його.
— Як ви це зробили? — Ошелешено запитала Беата. Жінка швидко пхнула Беату в густу траву біля солдата.
— Роки навчання. Вбивати — моя професія. — Вона знову оглянула Доміні Діртх. — Чекай тут, рахуючи до десяти, потім за мною. Рахуй повільно.
Не чекаючи відповіді, вона понеслася стрімголов. Кілька солдатів дивилися на неї, не розуміючи, що відбувається, оскільки вона не намагалася втекти, а мчала просто до них. Жінка прослизнула між бігаючими навколо Доміні Діртх кіньми з горланячими і верещачими вершниками.
У лежачого біля Беати солдата з носа пузирилася кров. Напевно, він захлинався, лежачи на спині.
Тримаючий Естеллу імперець обернувся. Жінка в червоному вирвала із затискача дерев'яний кий. Дошки, які утримували його, відлетіли, і Беата почула, як розколовся череп солдата, коли кий обрушився йому на голову. Як раз в цей момент дівчина дорахувала до десяти. Імперець перевалився через перила і звалився вниз під копита коней.
Беата, не тямлячи себе від страху, схопилася і понеслася.
Жінка могутнім помахом занесла било і вдарила в Доміні Діртх.
Від низького гулу стрясла земля. Звук був таким сильним, що Беаті здавалося, ніби у неї зуби вискакують і розвалюється череп.
Вершники перед Доміні Діртх закричали. Заіржали їх коні. Крики майже миттєво замовкли — люди і тварини розлетілися в криваві шматки. Інші вершники, що як і раніше скакали навколо Доміні Діртх, не змогли зупинити коней. І вилетіли за безпечну лінію в обійми смерті.
Беата мчала щодуху, хоча їй здавалося, що від жахливого дзвону у неї суглоби розвалюються.
Розмахуючи билом, жінка збила вцілілих вершників з коней, а потім схопила Естеллу за руку і практично скинула її вниз по східцях, поки Беата ловила поводи двох переляканих коней.
Солдати перебували в повній паніці. Вони не знали, як поведе себе Доміні Діртх, чи не задзвонить він знову і не вб'є їх усіх? Беата схопила розгублену і до смерті перелякану Естеллу за руку.
Жінка в червоному прямо з перил стрибнула на спину якомусь вершнику. У руці вона як і раніше стискала шийку розбитої чорної пляшки. Схопивши вершника за талію, вона увігнала «трояндочку» йому в очі. Той із криком упав з коня.
Жінка миттєво перескочила в сідло і схопила поводи. Під'їхавши до загнаного коня, на якому приїхала сюди, вона зірвала з нього сідельні сумки, з лютим криком пришпорила коня і помчала щодуху в напрямку Ферфілда.
— У сідло! — Гаркнула Беата нічого не розуміючій Естеллі.
На щастя, андерка зрозуміла головне: їй підвернувся шанс втекти. Вона миттєво скочила в сідло.
Солдати тим часом понеслися слідом за жінкою в червоному. Беата не була вершницею, але знала, що потрібно робити. Вона вдарила п'ятами по кінських боках. Естелла зробила те ж саме.
Обидві дівчини, хакенка і андерка, понеслися щодуху, поспішаючи накивати п'ятами.
— Куди ми їдемо, сержант? — Крикнула Естелла. Беата поняття не мала куди. Вона просто рятувалася. Їй хотілося скинути форму. Бертран Шанбор знову зіграв з нею жорстокий жарт.
— Ніякий я не сержант! — Прокричала у відповідь Беата. По щоках її струменіли сльози. — Я просто Беата. Така ж дурепа, як і ти, Естелла.
Вона дуже шкодувала, що не подякувала жінці в червоному за те, що та врятувала їм життя.
65
Далтон підняв погляд і побачив впливаючу в його кабінет Хільдемару. На ній було досить відверте плаття з золотистого атласу, оброблене мереживом, ніби когось тут могли зацікавити її принади.
Далтон піднявся з-за свого нового, дуже дорогого столу. У свій час він і помислити не міг, що така розкіш виявиться в його розпорядженні.
— Хільдемара, радий, що ти знайшла час зайти. Вона посміхнулася, дивлячись на нього, як гончак на їжу. Обійшовши стіл, вона підійшла до Далтона і вперлася задом об стіл так, щоб опинитися з Далтоном мало не ніс до носа.
— Далтон, в цьому вбранні ти просто чудовий! Новий дублет? Напевно. — Вона пробігла пальцями по розшитому рукаву. — І в кабінеті ти теж добре виглядаєш. Набагато краще, ніж мій нікчемний чоловік. Ти привніс сюди… стиль.
— Дякую, Хільдемара. Повинен сказати, що ти теж виглядаєш приголомшливо.
Її посмішка стала ширшою. Тільки він не міг зрозуміти — від щирого задоволення, чи бажання познущатися. З тих пір, як старий Суверен раптово преставився, вона не дуже-то соромилася демонструвати Далтону свою прихильність. Але з іншого боку, Далтон досить добре її знав, щоб не підставляти їй спину, фігурально висловлюючись. Він ніяк не міг вирішити, чи дійсно вона дружелюбна, чи ховає за спиною сокиру ката. Але в будь-якому випадку волів залишатися насторожі.
— У місті підрахунок голосів закінчено, і з периферії результати теж надходять.
Далтон подумав, що тепер розуміє причину її посмішки — вона знає результати голосування. Втім, в деяких речах ніколи не можна бути впевненим.
— Ну і як же відповіли добрі громадяни Андера на пропозицію Магістра Рала приєднатися до нього?
— Боюся, Магістр Рал нас не влаштовує, Далтон.
На його обличчі почала вимальовуватися невпевнена посмішка.
— Правда? І наскільки переконливо? Якщо відмова недостатньо потужна, Магістр Рал може порахувати, що у нього є привід наполягати на своєму.
Хільдемара лукаво знизала плечима.
— Жителі міста, природно, не вірять Магістрові Ралу. Семеро з десяти відмовили йому в довірі.
Далтон відкинув голову, заплющив очі і полегшено зітхнув.
— Спасибі, Хільдемара, — посміхнувся він. — А інші?
— Результати тільки почали надходити. Солдатам потрібен час, щоб доскакати сюди…
— Але на даному етапі? Як йдуть справи в цілому? Вона поводила пальцем по кришці столу.
— Дивно. — Далтон спантеличився:
— Дивно? Це як?
І тут вона підняла сяюче обличчя:
— У найгірших випадках тільки троє з чотирьох проголосували так, як потрібно нам. У деяких місцях вісім-дев'ять з десяти проголосували проти Магістра Рала.
Притиснувши руку до грудей, Далтон випустив ще одне полегшене зітхання.
— Я приблизно так і припускав, але в такій справі ніколи не можна сказати напевно.
— Просто вражаюче, Далтон! Ти чудо! — Вона змахнула рукою. — І навіть не знадобилося нічого фальсифікувати. Ти тільки уяви!
Далтон захоплено потряс кулаками.
— Дякую, Хільдемара! Спасибі за новини. А тепер вибач, я хочу негайно піти повідомити Терезі. Я був так зайнятий, що майже не бачив її останні тижні. Вона буде дуже рада таким новинам.
Він було рушив до дверей, але Хільдемара вперла палець йому в груди. В її посмішці знову з'явилося щось хиже.
— Упевнена, що Тереза вже в курсі.
— А хто міг їй повідомити раніше, ніж мені? — Насупився Далтон.
— Бертран.
— Бертран? З чого це він стане повідомляти Терезі такого роду новини?
Хільдемара манірно посміхнулася:
— Ах, ну ти ж знаєш, яким балакучим стає Бертран, коли знаходиться між ніг жінки, яку вважає привабливою.
Далтон застиг. В голові забили тривожні дзвони. Він почав пригадувати, як рідко бачив Терезу з тих пір, як Бертран став Сувереном. Згадав, як захоплено Тереза ставилася до персони Суверена. Згадав, як вона ніби провела всю ніч у молитвах після зустрічі з колишнім Сувереном. І з яким захопленням дивилася на Бертрана, коли Сувереном став він.
Зусиллям волі Далтон змусив себе зупинитися. Такого роду роздуми — ворог, який роз'їдає зсередини. Напевно Хільдемара, знаючи, наскільки він зайнятий останнім часом, просто вирішила вчинити йому неприємності або налякати. Дуже на неї схоже.
— Це зовсім не смішно, Хільдемара. — Грюкнувши рукою по столу, вона нахилилася до нього і провела пальцем по його вилиці.