«Чарівник повинен знати самого себе, — продовжив читання Річард, — інакше ризикує творити невірне чарівництво, яке шкодить його власній добрій волі». Це він каже про те, що творчий аспект магії знаходиться поза її структурою. «Магія підсилює пристрасті, і не тільки позитивні, такі як радість, але й руйнівні пристрасті теж, які в кінцевому рахунку можуть перерости в одержимість і стати абсолютно нестерпними, якщо їх не вихлюпувати».
— Схоже на те, що він намагається виправдати свої руйнівні нахили, — зауважила Келен.
— Не думаю. Я вважаю, що він говорить про щось більш значне, про більш високий рівень рівноваги, ніж прийнято вважати.
Келен похитала головою, явно не вловлюючи те, що було абсолютно ясно Річарду, але він не бачив способу їй розтлумачити, а тому продовжив читання.
— А ось це важливо. «Уява — ось що робить чарівника великим, бо завдяки їй він може вийти за рамки традицій та за межі структури того, що існує нині, в більш високу область творіння самої тканини магії».
— Так ти про це тлумачив? Коли говорив, що він вважав магію видом мистецтва? Способом самовираження? Ніби він сам Творець — тче полотно магії з нічого?
— Цілком вірно. Але послухай ось що. По-моєму, це найважливіше з того, що сказав Йозеф Андер. Коли шими перестали творити зло, інші чарівники обережно поцікавилися у Андера, що саме він зробив. Їх слова так і дихають тривогою. І ось що він відповів на запитання про те, що він зробив з шимами: «Благодать може скоритися винахідливому заклинанню».
Келен потерла плечі, явно стривожена цими словами.
— Добрі духи, що це могло означати?
— Мені здається, він щось винайшов, — нахилився до неї Річард, — нову магію, що вийшла за рамки початкового заклинання, яке закликало шимів в цей світ. Магію, яка одночасно і вирішувала завдання, і задовольняла його власні інтереси. Іншими словами, Йозеф Андер став творцем.
Келен широко відчинила очі. Річард знав, що вона осмислює ступінь відхилення від норми того, з чим вони мають справу. З божевільним, який зрештою обрушив шимів їм на голову.
— Світ розлітається на друзки, — прошепотіла вона ледь чутно, — а ти кажеш про те, що Йозеф Андер використовував магію як вид мистецтва?
— Я просто передаю тобі те, що написав цей чоловік. — Річард перевернув останню сторінку. — Попередні я пропустив. Хотів подивитися його саме останнє послання у замок.
Річард ще раз перечитав древнєд'харіанський текст, щоб переконатися, що перевів правильно, а потім зачитав вголос слова Йозефа Андера.
— «Під кінець я прийшов до висновку, що повинен відкинути і Творця, і Володаря. І створив власне творіння, власне відродження і смерть, і цим своїм діянням назавжди захистив мій народ. Отже, прощайте, бо я заспокою мою душу у тривожних водах і таким чином буду вічно наглядати за тим, що так ретельно виткав і що відтепер у повній безпеці і незмінне». — Річард підняв очі: — Бачиш? Ти зрозуміла? — І побачив, що вона нічого не розуміє. — Келен, я не думаю, що він вигнав шимів, як повинен був. Замість цього він використав їх в особистих цілях.
— Використав? — Вона зморщила ніс. — Для чого можна використати шимів?
— Доміні Діртх.
— Що?! — Келен стиснула пальцями перенісся. — Тоді як же ми примудрилися виконати настільки чітко окреслені жорсткі умови і ненавмисно закликати їх? Такого роду конструкція в точності відповідає тій, за рамки якої, як ти говориш, вийшов Йозеф Андер — чи вважав, що вийшов.
Саме цього аргументу Річард і чекав.
— Вся справа в рівновазі. Хіба не бачиш? Магія повинна врівноважуватися. Щоб зробити щось творче, він повинен був врівноважити це чимось нетворчим, причому за дуже жорсткою формулою. І жорсткість вимог до заклинання по вивільненню шимів сама по собі підтверджує виключність того, що він створив.
Річард досить добре знав дружину, щоб бачити: вона не згодна з ним, але не в настрої сперечатися.
— Так як же нам тоді вигнати шимів? — Лише запитала вона.
Річард похитав головою, визнаючи повну поразку.
— Не знаю. І боюся, що відповіді на це питання не існує. Чарівники — сучасники Йозефа Андер — теж злилися на нього. І в кінцевому підсумку просто вирішили вважати цю країну втраченою. Я починаю вірити, що Йозеф Андер сфабрикував незламну магію всередині нерозв'язної головоломки.
Келен взяла книгу у нього з рук, закрила і поклала на столик.
— Річард, по-моєму, ти теж трошки здурів, читаючи домисли цього психа. Магія діє зовсім не так.
Саме це і говорили чарівники в замку Йозефу Андеру — що він не зможе перебудувати і контролювати елемент, спочатку неконтрольований. Однак Келен Річард цього не сказав. Вона не готова думати про магію в таких поняттях.
Як і всі інші чарівники.
Йозефу Андеру зовсім не сподобалося те, що його ідеї відкинули на корені, звідси і його останнє послання. Келен обвила руками його шию.
— Вибач. Я знаю, ти робиш все, що можеш. Я просто нервую. Скоро повинні повідомити результати голосування.
— Келен, — обійняв її за талію Річард, — люди побачать Правду. Повинні побачити.
— Річард, — прошепотіла вона, опустивши погляд, — давай займемося любов'ю.
— Тут? Зараз?
— Ми можемо зав'язати вхід. Хоча все одно ніхто сюди без дозволу не увійде. — Вона посміхнулася. — Обіцяю тести себе тихо і не бентежити тебе. — Вона підняла йому підборіддя. — І нічого не скажу твоїй другій дружині.
Остання репліка викликала скороминущу посмішку.
— Келен, ми не можемо.
— Ну, а я б змогла. Сперечаємося, я і тебе можу змусити передумати?
Річард підняв маленький темний камінчик, що висить у неї на шиї.
— Келен, магія зникла. Ця штука не спрацює.
— Знаю. Тому й хочу. — Вона вчепилася за його сорочку. — Річард, мені наплювати. Ну, зробимо ми дитину. І що з цього?
— Сама знаєш, що з цього.
— Річард, хіба це буде так вже погано? Хіба? — Її зелені очі наповнилися сльозами. — Хіба буде погано, якщо у нас з тобою буде дитина?
— Ні-ні, Келен! Звичайно ж, ні! Справа не в цьому. Ти ж знаєш, що мені б дуже хотілося. Але зараз ми не можемо собі цього дозволити. Нам не по силах видивлятися Шоту в кожному кутку, чекаючу зручного моменту, щоб виконати обіцянку. Ми не можемо дозволити собі відволікатися від наших обов'язків.
— Наших обов'язків… А як щодо нас? На рахунок наших бажань?
Річард відвернувся.
— Келен, ти дійсно хочеш принести дитину в цей світ? У безумство цього світу? У світ, де розгулюють шими і маячить жахлива війна?
— А якщо я скажу «так»?
Річард знову подивився на неї і посміхнувся. Він бачив, що тільки засмучує її. Напевно, те, що Дю Шайю чекає дитину, викликає у Келен бажання завести власну.
— Келен, якщо ти хочеш, то я згоден. Добре? У будь-який момент, як захочеш, ми так і зробимо. А з Шотою я розберуся. Але зараз… Не могли б ми почекати, поки не побачимо, чи буде взагалі існувати світ живих — або світ, де існує свобода, — в який ми можемо принести наше дитя?
Вона нарешті посміхнулася.
— Звичайно. Ти правий, Річард. Я просто… замріялася. Нам потрібно розібратися з шимами. Імперським Орденом…
Річард обійняв її і пригорнув до себе, і тут зовні пролунав голос капітана Мейферта.
— Ось бачиш? — Шепнув Річард. Келен посміхнулася.
— Так, капітане, увійдіть.
Офіцер знехотя увійшов у намет, ретельно уникаючи дивитися Річарду в очі.
— У чому річ, капітане?
— Е-е… Магістр Рал, Мати-сповідниця… Голоси в Ферфілді підраховані. Наші солдати повернулися з результатами по країні. Але ще не все, — швидко додав він. — Більшість ще не повернулися. На зворотну дорогу їм потрібно кілька днів.