Але все одно, навіть якщо він і додумається, що ж все-таки створив Йозеф Андер, їм доведеться потім розібратися з Джеганом, а вже потім думати про дитину. Келен це зрозуміла. Річард подякував добрим духам за те єдино хороше, що у нього є в житті: за Келен.
Зайнятий своїми думками, Річард і не помітив, що вже майже добрів до Ферфілда. Потрібно було повертатися. Келен буде турбуватися. Адже він пішов уже досить давно. Річард не хотів її хвилювати. Їй і так вистачає причин для неспокою. Він сподівався, що Келен не дуже переживає через те, що вони зараз не можуть дозволити собі дитину.
Повернувши назад, Річард раптом щось почув. Він насторожився, прислухався. Звук був дивним. Походив на приглушені удари.
Ні секунди не вагаючись, Річард помчав на звук. Наблизившись, він зрозумів, що чує важке дихання і кряхтіння кількох людей.
Річард обрушився на них — на групу чоловіків, які били когось, лежачого на землі. Схопивши одного за волосся, він відштовхнув його назад. І побачив розпростерте закривавлене тіло.
Хлопці били нещасну до смерті.
Річард впізнав того, кого схопив. Один з гінців. Роулі, здається. Очі у хлопця були абсолютно божевільні.
Роулі, дізнавшись у свою чергу Річарда, миттєво вчепився йому в горло з криком:
— Взяти його!
Річард обвив Роулі за шию, схопив за підборіддя і різко рвонув голову назад, ламаючи шию, Роулі звалився на землю безвольною купою.
На Річарда кинувся другий. І цей ривок був його найбільшою помилкою. Річард впечатав ребро долоні прямо йому в обличчя.
Хлопчисько ще валився на Роулі, а Річард вже схопив за руді патли наступного, зігнув вниз і вліпив коліном у підборіддя. Хлопець зі зламаною щелепою завалився на спину.
Тепер вони вже всі насіли на Річарда, і він зрозумів, що цілком може скоро звалитися поряд з тим, першим, тілом. Його перевага була в тому, що хлопчаки вже втомилися, але не слід було забувати, що вони значно перевершують його чисельністю і сп'янілі від крові.
Коли хлопці вже майже повалили Річарда, вони раптом помітили щось і кинулися врозтіч. Річард різко обернувся — і побачив вибігаючих з темряви мечників бака-тау-мана. Мечі розсікали нічне повітря.
Охоронці пішли за ним, коли він на самоті відправився на прогулянку, а він і не підозрював про їх присутність. Бака-тау-мана погналися за хлопчиськами, а Річард опустився на коліна біля розпростертого на прим'ятих колосках тіла.
Хто б це не був, ця людина була мертва.
Річард встав, з жалем зітхнувши. Він подивився на страшне місиво, яке ще зовсім недавно було людиною. Судячи з усього, смерть цього нещасного була жахливою.
Виявися він ближче, почуй раніше, Річард міг би перешкодити цьому. Раптово йому стало несила дивитися на закривавлені останки, і він, повернувшись, попрямував геть.
Пройшов кілька кроків — і завмер. Потім обернувся, подивився на тіло і скривився. А потім подумав: а якби це був хтось, хто йому дорогий? Хіба не захотів би він, щоб хтось, хто опинився поблизу, зробив би хоч що-небудь? Зараз тільки він може допомогти, якщо, звичайно, може. Мабуть, варто спробувати. Людина все одно мертва, втрачати вже нічого. Річард бігом повернувся до закривавленого тіла і опустився на коліна. Він навіть не міг визначити, чоловік це чи жінка, але, оскільки людина була в штанах, Річард вирішив, що все ж чоловік. Підсунувши руку під шию нещасного, Річард стер кров з роздутих розбитих губ і притиснувся до них своїми губами.
Він пам'ятав, що робила з ним Денна, коли він майже помирав. І пам'ятав, як Кара робила це з Дю Шайю.
Він вдихнув дихання життя в безвольне тіло. Підвівся, слухаючи, як повітря виходить з легенів. Знову вдув повітря, і знову, і знову…
Минуло лише кілька хвилин, але Річарду здавалося, що він уже роками стоїть на колінах біля тіла, вдихаючи в нього повітря, всупереч усьому сподіваючись, що душа нещасного ще тут. Річард молив добрих духів про допомогу.
Йому так хотілося, щоб з його досвіду спілкування з Денною він виніс щось гарне! Він знав: Денна хотіла, щоб її спадщиною було життя. Кара вже повернула до життя Дю Шайю, довівши, що Морд-Сіт здатні не тільки вбивати.
Річард знову гаряче заблагав добрих духів, волаючи про допомогу, прохаючи їх залишити душу цієї людини тут, не забирати її собі.
І з тихим схлипом життя повернулася.
Хтось наближався. Річард підняв голову і побачив двох підбігаючих підтюпцем мечників. Не було потреби питати про результати. Ці хлопчаки більше ніколи не будуть по ночах вбивати людей.
Наближався і хтось ще. Літній пан у темному одязі. Він рухався з переляканою поспішністю.
При вигляді тіла чоловік поник.
— О Творець, невже знову!
— Знову? — Перепитав Річард. Чоловік, ніби не чуючи Річарда, впав на коліна, взяв закривавлену руку і притиснув до щоки.
— Хвала Творцеві, — прошепотів він і глянув на Річарда. — У мене там екіпаж, он там, на дорозі. Допоможіть мені донести цього нещасного до екіпажу, ми відвеземо його до мене додому.
— Куди? — Запитав Річард.
— У Ферфілд, — відповів чоловік, спостерігаючи, як мечники обережно і дбайливо піднімають тіло.
— Що ж, — кивнув Річард, стираючи з губ кров, — мабуть, це ближче, ніж табір моїх солдатів.
Річард намірився допомогти чоловікові піднятися, але той відмовився прийняти простягнуту руку.
— Значить, ви Магістр Рал?
Річард кивнув. Чоловік встав і потиснув йому руку.
— Для меня велика честь познайомитися з вами, Магістр Рал. Шкода, що при таких сумних обставинах. Мене звуть Едвін Уінтроп.
Річард потряс простягнуту руку.
— Дуже приємно, майстер Уінтроп.
— Називайте мене Едвін. — Він схопив Річарда за плечі. — Лорд Рал, це просто жахливо! Моя кохана дружина Клодін…
Він розплакався. Річард дбайливо тримав його за руки.
— Мою кохану дружину Клодін вбили точно так само. Забили до смерті в стороні від дороги.
— Мені дуже шкода, — відповів Річард.
— Дозвольте мені допомогти цьому нещасному. Моїй Клодін ніхто не допоміг, а ви допомогли цій людині. Будь ласка, лорд Рал, дозвольте і мені допомогти.
— Просто Річард, Едвін. І я охоче прийму вашу допомогу.
Річард дивився, як Джіан з мечниками обережно вантажать людину в екіпаж.
Нехай троє з вас поїдуть з Едвіном. Ми не знаємо, хто за цим стоїть, і не можемо бути впевнені, що вони не спробують знову.
— Нікого не залишилося, щоб повідомити про невдачу, — зауважив Джіан.
— Все одно рано чи пізно вони дізнаються. — Річард повернувся до Едвіна: — Ви не повинні говорити про те, що трапилося нікому, інакше опинитеся в небезпеці. Вони можуть прийти, щоб довершити почате.
Едвін, киваючи, заліз в екіпаж.
— У мене є цілитель, старий друг, якому можна довіряти.
Річард з двома майстрами меча мовчки пішли по безлюдній дорозі до табору.
Коли вони повернулися, табір вже майже весь спав. Річард був не в настрої розмовляти з офіцерами або вартовими. Він далі міркував про Йозефа Андера і шімів.
Келен в наметі не було. Напевно, пішла до Дю Шайю. Останнім часом Дю Шайю стала цінувати суспільство Келен — заспокійливу присутність іншої жінки. Зовсім скоро повинна була з'явитися на світ її дитина.
Річард прихопив подорожній щоденник Йозефа Андера і лампу і пішов в інший намет, де зазвичай проходили наради. Він хотів ще попрацювати над перекладом, але не бажав заважати Келен спати, коли вона повернеться. Річард знав: якщо він залишиться працювати в їх наметі, Келен напевно захоче посидіти з ним. А в цьому не було ніякої необхідності.
67
Річард якраз міркував над заплутаним і складним перекладом, намагаючись продертися крізь лабіринт можливих значень, коли в намет прослизнув Джіан. Солдати попросили б дозволу увійти. Майстри Меча ж перебували в повній впевненості, що у них є право ходити куди їм заманеться.
— Кахарін, ти повинен піти зі мною. Мене прислала Дю Шайю.
— Дитина?! — Миттєво підхопився Річард. — Почалися пологи? Я покличу Келен. Пішли.