Часом пропливали пінгвіни, що так важко й незграбно пересуваються по землі. Проте, як сказав капітан Халл, у воді ці птахи, послуговуючись, своїми недорозвиненими крильцями, наче плавцями, можуть позмагатися з найпрудкішими рибами, і часто бувалі моряки плутають їх з бонітами42.
Усі ці розмаїті картини постають як захопливе видовище, і тільки людині, геть байдужій до природи, здадуться одноманітними.
Того дня місіс Уелдон прогулювалась по кормі «Пілігрима». Аж тут її увагу привернуло незвичайне явище. Вода раптом почервоніла. Скільки сягало око, вона ніби забарвилась кров'ю.
Дік Сенд грався неподалік з малим Джеком.
— Подивись, Діку, — мовила місіс Уелдон до юнака, — на дивний колір води. Може, це яка морська трава?
— Ні, місіс Уелдон, — відповів Дік Сенд, — цього відтінку надають воді крихітні рачки, яких тут сила силенна. Ними харчуються великі морські ссавці. Рибалки прозвали оцю воду з рачками — і то не безпідставно — «китовою юшкою».
— Рачки? — повторила місіс Уелдон. — Таж вони такі крихітні, що їх можна назвати морськими комахами. Кузен Бенедікт, мабуть, буде вельми радий збагатити ними свою колекцію.
І, повернувшись до каюти ентомолога, вона покликала:
— Кузене Бенедікт!
Кузен Бенедікт вийшов на палубу майже водночас із капітаном Халлом.
— Кузене Бенедікт, — мовила місіс Уелдон, — погляньте лишень на цю велетенську червонясту пляму, що сягає аж до обрію.
— А-а! — вигукнув капітан Халл. — Таж це «китова юшка». Ось і маєте, пане Бенедікт, гарну нагоду вивчити досить цікавий вид рачків!
— Пхе! — зневажливо кинув ентомолог.
— Чому? — вигукнув капітан. — Та ви просто не маєте права виявляти таку байдужість? Ці рачки — коли я не помиляюсь — представляють один із шести класів членистоногих і як такі…
— Пхе! — знов одказав кузен Бенедікт.
— Отакої! Ваша байдужість… Аж не віриться, щоб ентомолог…
— Еге ж, ентомолог — тільки який? Я комахознавець; прошу цього не забувати!
— Отже ці рачки вас мало цікавлять. Однак ви заговорили б зовсім інакше, якби у вас був шлунок кита. Для кита це справжній бенкет! Знаєте, місіс Уелдон, коли ми, китобої, натрапляємо в сезон на отаку зграю рачків, то мерщій готуємо гарпуни і шлюпки. Немає сумніву — здобич десь неподалік.
— Невже такий здоровенний кит може наїстись такими крихітними рачками? — спитав Джек.
— Може, мій хлопчику, — відповів капітан Халл. — Хіба з дрібних манних круп, борошна найдрібнішого помолу чи то крохмалю не готують поживних страв? Так буває і в природі. Коли кит натрапляє на отаку червону воду, то вважайте, юшка його готова і йому залишається тільки розтуляти рота. Сила силенна рачків потрапляє туди. Потім кит закриває рота, й ротова порожнина перегороджується пластинками — так званим китовим вусом, — що густо ростуть у кита на піднебінні. Крізь ці пластинки, як через риболовні сіті, проціджується тільки вода. А міріади рачків опиняються у величезному шлунку кита — як суп у твоєму животику.
— Бачиш, Джеку, — зауважив Дік Сенд, — кит не марнує часу на те, щоб очищати кожного рачка, як ото ти чистиш креветок.
— Слід додати, — мовив капітан Халл, — що, коли велетень кит отак ласує, до нього дуже легко наблизитись. Це найсприятливіший момент, щоб його загарпунити.
Тут, ніби на підтвердження слів капітана Халла, пролунав голос вахтенного матроса:
— Спереду по бакборту43 кит!
Капітан Халл випростався.
— Кит! — вигукнув він.
І вмить перейнявшись мисливським запалом, побіг на ніс «Пілігрима».
Місіс Уелдон, Джек, Дік Сенд, а з ними й кузен Бенедікт пішли за капітаном.
Справді, милі за чотири під вітром море ніби кипіло — там, у червонястих од рачків водах, борсався величезний кит. Досвідчені китобої не могли помилитися.
Однак відстань була ще надто велика, щоб визначити вид кита. А види тут досить розмаїті.
Може, це один із справжніх китів, на яких переважно полюють китобої північних морів. У них немає спинного плавця, і здебільшого вони бувають шістдесят футів завдовжки, а деякі сягають до вісімдесяти. Під шкурою в них товстий шар жиру. З одного такого велета-кита беруть близько ста бочок жиру.
А може, це горбач — представник своєрідних, так би мовити, «плавцекрилих», — така назва завоювала б неабияку пошану в ентомологів. У цих китів великі білі грудні плавці сягають половини довжини тіла й схожі на крила — чим не летючий кит!