А найімовірніше, це великий смугач. У нього теж в грудні плавці, а завдовжки він такий, як звичайний кит.
Капітан Халл та команда не відводили очей від кита.
Якщо годинникар, побачивши годинника, відчував непереборну спокусу завести його, то чи може китобій, дивлячись на кита в морі, не перейнятись владним бажанням його загарпунити? Кажуть, що мисливці, які полюють на великого звіра, захоплені своєю справою більше, аніж ті, які полюють на дрібну дичину. Тож коли мисливський запал тим більший, чим більший звір, то що вже казати про мисливців на слонів та про китобоїв? А в матросів «Пілігрима» цей запал посилювався ще й розчаруванням і невдоволенням: адже вони поверталися з напівпорожнім трюмом!
Капітан Халл пильно вдивлявся в далину, намагаючись визначити породу кита. На такій відстані того було ще погано видно. Однак досвідченим оком китобій уже вгледів деякі ознаки. Увагу капітана Халла привертали фонтани води, точніше, суміш води й пари, що вихоплювалися з ніздрів кита. З цього й можна було визначити, до якої породи він належить.
— Це не справжній кит! — вигукнув капітан. — У справжнього фонтани були б вищі й тонші. І, гадаю, не горбач, бо в того вони вилітають із шумом, подібним до гуркоту далекої канонади. А в цього шум зовсім інший. Що ти скажеш, Діку? — спитав він, повертаючись до молодого матроса.
— Як на мене, капітане, — відповів Дік Сенд, — перед нами смугач. Погляньте, з якою силою вихоплюються в повітря фонтани. І чи не здається вам, що в них більше води, ніж пари? Якщо не помиляюся, це головна ознака смугача.
— Так воно й є, Діку, — підтвердив капітан Халл.
— Як гарно! — вигукнув малий Джек.
— Еге ж, мій хлопчику! Подумати тільки — ця велетенська тварина обідає собі й гадки не мав, що за нею стежать китобої
— Я б сказав — це досить великий смугач, — зауважив Дік Сенд.
— Безперечно, — відповів капітан Халл, переймаючись чимдалі більшим мисливським запалом. — Він — щонайменше сімдесят футів завдовжки!
— Оце сила! — докинув боцман. — Півдюжини отаких китів вистачило б, щоб заповнити бочками з жиром трюм «Пілігрима».
— Еге ж, півдюжини було б досить! — сказав капітан Халл і виліз на бушприт, щоб краще роздивитися кита.
— А цього одного вистачило б, — вів далі боцман, — щоб ми заповнили жиром не менше половини наших двохсот порожніх бочок.
— Воно-то правда, — зауважив Дік Сенд, — однак полювати на цих велетенських смугачів — не зовсім безпечно.
— Навіть дуже небезпечно! — підтвердив капітан Халл. — У цих китоподібних страшний хвіст; до них треба підходити обережно! Найміцніша шлюпка не витримав удару такого хвоста. Проте варто ризикнути!
— Атож! — озвався один із матросів. — Добрячий смугач — то гарна здобич!
— І вигідна! — докинув інший.
— Шкода пройти мимо, не привітавшися з ним! — мовив ще один.
Хоробрі моряки запалювалися чимдалі дужче, дивлячись на кита. Як їх послухати, до ста бочок жиру — рукою подати. Залишається тільки підігнати «Пілігрим» ближче й довантажити бочками трюм!
Деякі матроси вилізли на реї бізань-щогли і стежили за китом, збуджено перегукуючись. Капітан Халл мовчав, замислено гризучи нігті.
— Мамо! Мамо! — вигукнув раптом малий Джек. — Я б дуже хотів подивитися ближче, який із себе кит!
— Ти хочеш подивитися ближче на цього кита, мій хлопчику? Що ж, це можна, чи не так, друзі? — відказав капітан Халл, врешті піддавшися непереборному бажанню. — Щоправда, нам бракує людей… Та спробуємо впоратись самі…
— Упораємось! — вигукнули матроси.
— Мені не раз доводилося бути гарпунером, — додав капітан Халл. — Подивимось, чи я ще годен метати гарпуна.
— Ура! Ура! Ура! — відповіли матроси.
Розділ VII
ПРИГОТУВАННЯ
Зрозуміло, чому поява цього кита так схвилювала команду «Пілігрима». Смугач і справді здавався велетенським. Уполювати його і в такий спосіб довантажити трюм — неабияка принада! Чи ж могли китобої знехтувати таку нагоду?
Однак місіс Уелдон спитала капітана Халла, чи не наразяться він і його команда на небезпеку, напавши на кита з такими малими силами.
— Аж ніяк, місіс Уелдон, — відповів капітан Халл. — Мені, не раз доводилося полювати на китів з однією шлюпкою, і я завжди мав здобич. Повторюю, ніяка небезпека не загрожує нам, отже і вам.
Заспокоївшись, місіс Уелдон більше ні про що не питала і одійшла вбік.
Капітан Халл, не марнуючи часу, віддав необхідні розпорядження. З досвіду він знав, що полювання буде нелегке, тож вирішив підготуватися якомога краще, вживши всіх застережних заходів.