При першому ж хвилюванні на морі судно мало б затонути і, звичайно ж, забрало би з собою у безодню океану лише трупи. Але несподівана зустріч із «Пілігримом», який затримався в дорозі через штилі й несприятливі вітри, та його капітаном врятувала їм життя.
Треба було лише завершити справу, повернувши на батьківщину врятованих із «Вальдека» негрів, які на додаток до нещастя ще й залишилися без усіх своїх заощаджень, зібраних за три роки роботи. Це й передбачалося зробити.
«Пілігрим», розвантажившись у Вальпараїсо, мав піднятися вздовж американського узбережжя до берегів Каліфорнії. І місіс Уелдон щиросердно пообіцяла Тому та його супутникам, що там вони знайдуть прихисток у її чоловіка, містера Джемса Уелдона, і він забезпечить їх усім необхідним для повернення до Пенсільванії. Нещасні могли тепер бути впевненими у майбутньому, і їм залишалося лише дякувати місіс Уелдон та капітанові Гулю. Справді, бідолашні негри були їм дуже зобов’язані і сподівалися коли-небудь віддячити за турботу.
Розділ п'ятий
«С» і «В»
«Пілігрим» пішов далі, намагаючись, наскільки це можливо, тримати курс на схід. Незмінні штилі трохи непокоїли капітана Гуля. У тому, що перехід з Нової Зеландії до Вальпараїсо триватиме зайвий тиждень чи два, не було нічого тривожного. Проте ця непередбачувана затримка могла стомити пасажирів. Але місіс Уелдон не нарікала і терпляче витримувала всі незручності плавання.
Надвечір цього ж дня, 2 лютого, корпус «Вальдека» зник із горизонту. Капітан Гуль найперше зробив усе, аби зручно влаштувати Тома та його супутників. Тісний кубрик «Пілігрима» не міг вмістити зайвих п’ятеро людей, і капітан вирішив виділити їм місце на баку.[19] До того ж ці загартовані люди звикли працювати в важких умовах і були невибагливими. У погожу днину — а дні були спекотними й сухими — вони цілком могли там залишатися упродовж всього плавання.
Життя на судні, одноманітність якого лише ненадовго було порушено зустріччю з «Вальдеком», знову увійшло у звичну колію.
Том, Остін, Бат, Актеон і Геркулес раді були будь-якій роботі. Але коли вітер дме постійно в одному напрямку і вітрила вже поставлені, на судні робити нічого. Проте, коли потрібно було лягти на другий галс,[20] старий негр та його товариші взялися до роботи разом з екіпажем. І слід сказати, що коли гігант Геркулес брався тягти снасті, решта матросів могли стояти склавши руки. Цей могутній чолов’яга, зростом у шість футів з лишком, міг замінити собою лебідку.
Маленький Джек із захоплення спостерігав, як працює велетень. Він ніскілечки не боявся Геркулеса, коли той високо підкидав його у повітря, ніби ляльку. Джек верещав від задоволення.
— Ще вище, Геркулесе! — кричав він.
— Прошу, містере Джеку, — відповідав Геркулес.
— А тобі не важко?
— Та ви ж, мов пір’їнка!
— Тоді підніми мене високо-високо! Якомога вище!
І коли Геркулес підставив свою широку долоню і запропонував Джеку стати на неї обома ніжками, а потім витягнув руку і ходив так із хлопчиком по палубі, ніби цирковий атлет, Джек дивився на всіх згори вниз і, уявляючи себе велетнем, від душі веселився. Він напинався, аби стати важчим, але Геркулес навіть не помічав його зусиль.
Відтак маленький Джек мав уже двох друзів: Діка Сенда і Геркулеса.
Невдовзі у нього з’явився і третій друг — Дінго.
Як вже згадувалося, Дінго був не схильним до спілкування. Можливо, ця здатність з’явилася в нього на «Вальдеку», де люди йому були не до вподоби.
Але на «Пілігримі» настрій собаки швидко змінився. Джек, певно, зумів завоювати серце Дінго. Пес із задоволенням бавився з хлопчиком, а тому ці ігри були в радість. Невдовзі стало очевидно, що Дінго був із тих собак, які дуже люблять дітей. Щоправда, Джек ніколи не мучив його. Але перетворювати пса у жвавого скакуна, хіба ж це не чудово? Можна сміливо сказати, що будь-яка дитина обере таку «конячку» натомість найгарнішого дерев’яного коника, навіть якщо у того до ніг прикручені коліщатка. Джек часто з насолодою стрибав верхи на Дінго, який залюбки виконував цю забаганку свого маленького друга; худеньке хлопченя було для нього не важче, ніж жокей для скакового коня.
20
Судно іде лівим чи правим галсом залежно від того, з якого борту (лівого чи правого) дме вітер.