Велетень-негр жив тепер в оточенні жуків-шкіроїдів, жужелиць, рогачів, жуків-могильників, довгоносиків, жуків-гнойовиків, сонечок, короїдів, хрущів, зернівок. Він дослідив усю колекцію кузена Бенедикта, який з острахом тремтів, коли бачив своїх тендітних комашок у товстих і міцних, як лещата, пальцях Геркулеса. Але велетень-учень так уважно слухав лекції, що професор вирішив навіть ризикнути заради нього своїми скарбами.
У той час як кузен Бенедикт займався з Геркулесом, місіс Уелдон навчала читанню й письму маленького Джека, а його друг, Дік Сенд, знайомив його з азами арифметики.
П’ятирічна дитина легше схоплює знання, коли уроки схожі на захопливу гру. Місіс Уелдон вчила Джека читанню не за абеткою, а за допомогою дерев’яних кубиків, на яких були намальовані великі гарні букви.
Малюка забавляло, що від поєднання цих букв виходять слова. Спочатку мама сама складала певне слово, а потім, перемішуючи кубики, пропонувала Джеку самостійно скласти те ж саме слово.
Хлопчику подобалося навчатися граючись. Щодня він довго грався своїми кубиками у каюті чи на палубі, то складав слова, то знову перемішував усі букви алфавіту.
Ця гра стала причиною випадку, настільки незвичайного і несподіваного, що про нього варто розповісти детально.
Трапилося це вранці 9 лютого.
Джек розташувався на палубі напівлежачи і складав із кубиків якесь слово; старий Том мав би знову скласти це слово після того, як хлопчик перемішає кубики. Дотримуючись правил гри, Том заплющив очі долонею, аби не бачити, яке слово складає Джек.
У наборі кубиків були не лише букви, але й цифри, — а відтак ця гра слугувала посібником для навчання не лише читанню, але й лічбі.
Джек влаштував усі кубики в один ряд і, нахмуривши брівки, обрав потрібні йому букви. Робота не з легких, і хлопчик так захопився нею, що не звертав уваги на Дінго, який кружляв біля нього. Раптом пес завмер на місці, уп’явшись очима в один кубик. Потім підняв передню праву лапу і завиляв хвостом. Далі схопив у зуби кубик, відбіг трохи далі і поклав його на палубу.
На цьому кубику було зображено велику літеру «С».
— Дінго, віддай! — вигукнув хлопчик, злякавшись, що пес проковтне кубик.
Але Дінго повернувся, узяв ще один кубик і поклав його поряд із першим.
На другому кубику було намальовано велику «В».
Тут Джек скрикнув.
На його крик прибігли місіс Уелдон, капітан Гуль і Дік Сенд, які гуляли по палубі. Джек розповів про те, що сталося.
Дінго розрізняв букви! Дінго вмів читати! Так, так! Джек бачив це на власні очі.
Дік Сенд пішов за кубиками, аби повернути їх Джеку. Дінго зустрів його гарчанням.
Проте юнак таки підняв кубики з палуби і поставив їх у ряд. Дінго знову кинувся до них, знову вибрав ті ж дві букви і відніс їх убік. Він ліг і, поклавши лапи на кубики, з викликом дивився на людей — чітко даючи зрозуміти, що не хоче їх віддавати. Решта букв абетки у нього не викликала жодного інтересу і ніби й не існувала для нього.
— Як дивно! — вигукнула місіс Уелдон.
— І справді, дуже дивно, — сказав капітан Гуль, пильно приглядаючись до кубиків.
— С, В, — прочитала місіс Уелдон.
— С, В, — повторив капітан Гуль. — Ті ж букви, що й на ошийнику Дінго! І, раптом повернувшись до старого негра, він запитав:
— Томе, ви, здається, казали, що цей пес лише віднедавна належав капітану «Вальдека»?
— Так, пане. Дінго потрапив на «Вальдек» років зо два тому.
— Капітан «Вальдека» знайшов його на західному узбережжі Африки?
— Так, пане, поблизу гирла Конго. Я не раз чув, як капітан «Вальдека» розповідав про це.
— І ніхто не знає, кому раніше належав Дінго і як він потрапив до Африки?
— Ніхто, капітане. Адже з собаками справи значно гірші, ніж із дітьми: документів у них немає жодних, та й розповісти вони нічого не можуть.
Капітан Гуль замовчав і замислився.
— Хіба ці дві букви про що-небудь вам кажуть, капітане? — поцікавилась місіс Уелдон, зважившись, нарешті, порушити мовчанку.
— Так, місіс Уелдон. Вони наводять мене на думку… Хоча, це може бути лише випадковий збіг.
— Який?
— Можливо, у цих двох буквах криється таємниця і вони допоможуть з’ясувати долю одного сміливого мандрівника.
— Не розумію. Що ви хочете цим сказати?
— Зараз поясню, місіс Уелдон. У тисяча вісімсот сімдесят першому році, тобто два роки тому, один мандрівник-француз подався до Африки з ініціативи Паризького географічного товариства, намагаючись перетнути континент із заходу на схід. Висхідним пунктом його експедиції саме було гирло річки Конго. Кінцевим пунктом, як це задумувалося, мав бути мис Дельгадо у гирлі ріки Рувума, за течією якої мандрівник збирався спуститися. Цю людину називали Самюель Вернон.