— Капітане Гулю, — сказав старий Том. — Містер Дік може розраховувати на нас.
— Наказуйте, наказуйте! — вигукнув Бат. — Ми покажемо, як ми вміємо працювати!
— Навіщо зволікати? — запитав Геркулес, закачавши рукави.
— Поки що немає потреби, — посміхаючись, відповів юнак.
— Я готовий! — сказав велетень.
— Погода сьогодні чудова, — продовжував капітан Гуль, — та й вітер, припускаю, не посвіжішає. Проте, що б не трапилося, Діку, не спускай на воду шлюпку і не залишай судно!
— Так, капітане!
— Якщо, переслідуючи кита, ми відійдемо далеко в бік і потрібно буде, аби «Пілігрим» пішов за нами, я подам тобі сигнал: підніму вимпел на кінці багра.
— Будьте спокійні, капітане. Я очей не спущу з вашої шлюпки, — відповів Дік Сенд.
— Чудово, голубчику, — сказав капітан Гуль. — Більше холоднокровності і хоробрості! Пам’ятай, ти тепер помічник капітана. Дивись, Діку, не осором свого звання. Нікому ще не доводилося отримати його в твоєму віці.
Дік не відповів, лише посміхнувся і зашарівся. Капітан Гуль зрозумів значення цієї посмішки та рум’янцю.
«Який славний хлопчина! — подумав він. — Скромність і доброта — у цих двох словах весь характер Діка!».
Судячи з прощальних напучувань, легко було здогадатися, що капітан Гуль знехотя залишає корабель навіть на кілька годин, хоча жодної небезпеки не передбачалося. Але всемогутня пристрасть мисливця і, найголовніше, палке бажання поповнити вантаж ворванню, аби виконати зобов’язання, взяті на себе Джемсом Уелдоном у Вальпараїсо, — усе це спонукало його зважитись на небезпечну експедицію.
Спокійне море обіцяло легку погоню за китом. Ані команда «Пілігрима», ані сам капітан не могли встояти перед спокусою. До того ж китобійну експедицію буде, нарешті, закінчено, — і це останнє міркування переважило усе решту в душі капітана.
Він рішуче ступив до штормтрапу, спущеного у шлюпку.
— Вдалого полювання! — побажала йому місіс Уелдон.
— Дякую!
— Будь ласка, капітане Гулю, не бийте боляче цього бідолашного кита! — крикнув маленький Джек.
— Буду намагатися, мій хлопчику! — відповів капітан Гуль.
— Упіймайте його тихенько!..
— Так… так… Я одягну пальчатка!
— Інколи на спинах цих ссавців знаходять досить цікавих комах! — поквапився зауважити кузен Бенедикт.
— Що ж, пане Бенедикте, — сміючись, відповів капітан Гуль, — ніхто не завадить і вам «пополювати», коли нашого смугача буде пришвартовано до борту «Пілігрима»!
І, повернувшись до Тома, він додав:
— Томе, я розраховую, що ви і ваші товариші допоможете нам розкроїти тушу… коли ми притягнемо кита до корабля… Ми з ним швидко впораємося.
— До ваших послуг, пане капітане! — відповів старий негр.
— Дякую! — сказав капітан Гуль. — Діку, ці гарні люди допоможуть тобі викотити на палубу порожні бочки, поки ми полюватимемо. І коли ми повернемося, робота піде швидко.
— Буде зроблено, капітане!
Людям непосвяченим варто пояснити, що у разі вдалого полювання вбитого кита слід було відбуксирувати до «Пілігрима» і міцно пришвартувати його до судна з правого борту. Тоді матроси, одягнувши чоботи з шипами на підошвах, повинні були вилізти на спину велетня, розсікти шар жиру на паралельні смуги від голови до хвоста, потім ці смуги розділити упоперек на шматки завтовшки у півтора фути, розрізати кожен на дрібніші шматки, викласти у бочки і спустити їх до трюму.
Зазвичай китобійне судно після завершення полювання маневрує так, аби швидше причалити до берега і там довести до кінця обробку туші. Екіпаж сходить на берег і береться до переплавлення жиру; розтоплений на вогні китовий жир виділяє увесь свій корисний вміст, тобто ворвань.[27]
Але тепер капітан Гуль не міг би після полювання повернутися назад на сушу, аби завершити цю операцію. Він розраховував «виплавити» додатково видобутий жир лише у Вальпараїсо. Вітер мав невдовзі змінитися на західний, і капітан «Пілігрима» сподівався підійти до американського узбережжя тижня за три — за цей час здобич не могла зіпсуватися.
Настав момент відбуття. Перш ніж лягти у дрейф, «Пілігрим» трохи наблизився до того місця, де смугач ласував юшкою і викидав струмені води та пару.
Смугастик усе плавав по водному полю, червоному від крихітних рачків, та щохвилини роззявляв широку пащеку, захоплюючи при кожному ковтку міріади мікроскопічних істот.
На думку досвідчених китобоїв, які стежили за ним, не варто було хвилюватися через те, що він раптом спробує втекти. Це, без сумнівів, був один із тих китів, яких гарпунники називають «бойовими».