Яка зла доля послала цього кита назустріч «Пілігриму»? Яка зла доля підштовхнула капітана Гуля, зазвичай такого обережного і розважливого, вирушити на це полювання заради поповнення вантажу?
В історії китобійного промислу випадки, коли гине весь екіпаж шлюпки і нікого не вдається врятувати, дуже поодинокі. Так, загибель капітана Гуля та його команди була страшною бідою! На «Пілігримі» не залишилося жодної людини з команди. Залишився живим лише Дік Сенд. Але ж Дік був юнаком п’ятнадцяти років, майже хлопчиськом. І цей хлопчик мав замінити тепер капітана, боцмана, увесь екіпаж!
На борту судна були пасажири — матір з маленькою дитиною, їхня присутність ще більше ускладнювала становище.
Щоправда, було ще п’ятеро негрів, і ці чесні, хоробрі та наполегливі люди готові були виконати будь-яку команду, але ж вони зовсім не розумілися на морській справі.
Дік Сенд довго мовчки стояв на палубі. Схрестивши на грудях руки, він дивився на воду, яка поглинула капітана Гуля, його покровителя, людину, яку він любив як батька.
Потім він обвів поглядом горизонт. Він шукав якесь судно, щоб попросити у нього допомоги, сприяння або хоча б відправити з ним місіс Уелдон.
Сам він не збирався залишати «Пілігрим». О ні! Спочатку він зробить усе, аби довести судно до найближчого порту. Але на іншому кораблі місіс Уелдон та її син були б у безпеці, і Діку не довелося б непокоїтись за життя цих двох істот, до яких він прив’язався усією душею. Та океан був ніби пустеля. Після зникнення смугача довкола «Пілігрима» були лише небо і вода.
Дік Сенд чудово знав, що «Пілігрим» знаходиться оддалік від звичайних торгових шляхів кораблів і що всі китобійні флотилії у цю пору року плавають ще далеко і зайняті промислом.
Він розумів, що небезпеці треба дивитися просто в очі, не прикрашаючи свого становища. І, глибоко у серці молячись небу про допомогу і покровительство, Дік замислився.
До якого ж рішення він схилиться?
У цей момент на палубу вийшов судновий кок, якого не було видно після катастрофи. Негоро дуже пильно стежив за всіма перипетіями нещасливого полювання, проте не вимовив жодного слова, не зробив жодного поруху. Ніхто не міг сказати, яке враження справило на нього нещастя. Якби у таку мить комусь спало на думку спостерігати за ним, то його вразила би байдужість цієї людини, на обличчі якої жоден м’яз не здригнувся. Він ніби й не чув про благочестивий заклик місіс Уелдон, яка молилася за душі загиблих, і не відгукнувся на нього.
Негоро не поспіхом пройшов на корму, де стояв Дік Сенд, і зупинився за три кроки від юнака.
— Ви хочете зі мною поговорити? — запитав Дік Сенд.
— Ні, — холодно відповів кок. — Я хотів би поговорити з капітаном Гулем чи хоча б із боцманом Говіком.
— Але ж ви знаєте, що вони загинули! — вигукнув Дік.
— Хто ж тепер командир судна? — нахабно запитав Негоро.
— Я! — не вагаючись, відповів Дік Сенд.
— Ви?! — Негоро знизав плечима. — П’ятнадцятирічний капітан!
— Так, п’ятнадцятирічній капітан! — відповів Дік, наступаючи на нього.
Негоро відступив.
— На «Пілігримі» є капітан, — сказала місіс Уелдон. — Це Дік Сенд. І не завадить усім знати, що новий капітан Дік Сенд зуміє кожного примусити слухатися його.
Негоро вклонився, насмішкувато пробурмотівши під носа кілька слів, яких ніхто не розібрав, і сховався на своєму камбузі.
Отже, Дік Сенд прийняв рішення!
Тим часом вітер почав свіжішати, і шхуна-бриг вже залишила позаду широкий водяний простір, який ряснів червоними рачками.
Дік Сенд оглянув вітрила, а потім обвів уважним поглядом людей, які стояли на палубі. Юнак відчув, що якою б важкою не була відповідальність, яку він на себе брав, він не має права від неї ухилятися. Очі всіх мандрівників тепер дивилися на нього, і, прочитавши в них, що може розраховувати на цих людей, юнак просто сказав, що й вони можуть на нього розраховувати.
Дік не переоцінював власних сил. За допомогою Тома та його товаришів він міг, залежно від обставин, ставити чи прибирати вітрила. Він усвідомлював, що в нього бракує знань, аби керувати судном за допомогою приладів у відкритому морі.
Ще років чотири чи п’ять, і Дік Сенд ґрунтовно підготувався б до важкої і захоплюючої професії моряка. Він навчився б користуватися секстантом — приладом, за допомогою якого капітан Гуль щоденно вимірював висоту світил, а вже за нею визначав широту судна. Користуючись хронометром, що вказував час меридіану за Гринвічем, він би вираховував довготу за годинниковим кутом. Сонце було б його вірним порадником. Місяць і планети сповіщали б йому: «Твій корабель знаходиться у ось такій точці океану!». Досконалий і точний годинник, у якому за циферблат слугувало небо, а за стрілки — зірки, щоденно б доповідав йому про пройдену відстань. За астрономічними спостереженнями він міг би кожного дня, як це робив капітан Гуль, визначати з точністю до однієї милі місце «Пілігрима», курс судна і, курс, якого слід дотримуватися.