Розділ п’ятий. «С» та «В»
«Пілігрим» йшов далі, намагаючись, за можливості, дотримуватися курсу на схід. Стійкий штиль чимало хвилював капітана Халла. В тому, що перехід від Ноаої Зеландії до Вальпараїсо триватиме на тиждень або й на два довше, не було нічого жахливого. Однак, непередбачувана затримка могла зморити пасажирів.
Проте, місіс Уелдон не нарікала і терпляче ставилася до усіх незручностей плавання.
Ввечері цього дня, 2-ого лютого, корпус «Вальдека» зник на горизонті.
Капітан Халл найперше подбав про Тома та його товаришів. В затісний кубрик «Пілігрима» не могло поміститися ще п’ять чоловік, тому капітан вирішив розмістити їх на носі корабля. Втім, загартовані чоловіки, звиклі до тяжких умов праці, не нарікали. Якщо б трималася хороша погода — було спекотно та сухо — вони цілком могли знаходитися там впродовж всієї подорожі.
Одноманітність життя на вітрильнику, яку лиш на недовгий час порушила зустріч з «Вальдеком», відновилася.
Том, Остін, Бат, Актіон і Геркулес дуже хотіли бути корисними. Однак, коли вітер постійно дме в одному напрямку, а вітрильники вже закріплено, на кораблі майже немає чим займатися. Зате, коли треба було змінити галс[18], старий негр та його товариші поспішили допомогти екіпажу. Варто зазначити, що, коли гігант Геркулес починав тягнути снасть, решта матросів могла лишатися осторонь. Цей могутній чоловік шести футів на зріст міг замінити собою лебідку.
Малюк Джек з захопленням дивився як працює велетень. Він зовсім не боявся Геркулеса і, коли той високо підкидав його в повітря, неначе ляльку, Джек верещав від захоплення.
— Вище, Геркулесе! — кричав він.
— Прошу, містере Джек, — відповідав Геркулес.
— Я занадто важкий?
— Що Ви! Як пір’їнка!
— Тоді підіймай мене високо-високо! Набагато вище!
І, коли Геркулес згрібав своєю широкою долонею обидві ніжки Джека, витягнувши руку, походжав з хлопчиком палубою, неначе силач з цирку, Джек глядів на усіх зверху вниз і, уявляючи себе велетнем, сміявся від щирого серця. Він намагався «стати важче», але Геркулес навіть не помічав його зусиль.
Таким чином, в малюка Джека було двоє друзів: Дік Сенда та Геркулеса.
Невдовзі з’явився і третій — Дінго.
Як вже зазначалося, Дінго був відлюдькуватим. Беззаперечно, він став таким на «Вальдеку», де люди були йому не до вподоби. Однак, на «Пілігримі» характер собаки різко змінився. Джек, вочевидь, запав в серце Дінго. Пес з задоволенням бавився з хлопчиком і ці забавки дуже тішили малого. Незабаром стало зрозуміло, що Дінго був із тих собак, що обожнюють дітей. Щоправда, Джек ніколи не мучив його. Перетворити пса на жвавого скакуна — хіба не привабливо? Властиво, кожна дитина надала б перевагу такій конячці на противагу найкращому дерев’яному жеребцю, навіть на колесах. Джек часто скакав верхи на Дінго, який залюбки виконував цю примху свого маленького друга: худорлявий хлопчик був для нього набагато легшим, аніж жокей для скакового коня.
А які втрати щоденно зазнавали запаси цукру в камбузі!
Дінго швидко став улюбленцем всього екіпажу. Лише Негоро намагався уникати зустрічі з Дінго, який з першої ж секунди, незрозуміло через що, зненавидів його.
Захоплення собакою, однак, не зменшило інтересу Джека до старого приятеля — Діка Сенда. Як і раніше, юнак проводив зі своїм маленьким другом весь вільний від вахти час. Місіс Уелдон, зрозуміло, була дуже задоволена цією дружбою.
Одного разу — це було 6-ого лютого — вона розмовляла з капітаном Халлом про Діка Сенда. Капітан від щирого серця хвалив молодого матроса.
— Запевняю вас, — говорив він до місіс Уелдон, — цей хлопчина стане чудовим моряком. В нього дійсно вроджений інстинкт моряка. Я вражений з якою швидкістю він засвоює інформацію з нашої справи, хоч і не має теоретичної підготовки, а як багато він вивчив за короткий час!
— Варто додати, — сказала місіс Уелдон, — що він чесний і добрий, серйозний не по роках та дуже старанний. За всі роки, що ми його знаємо, він не разу нас не розчарував.
— Що й казати! — підхопив капітан Халл. — Він добрий хлопець! Недарма всі так обожнюють його.
— Коли ми повернемося до Сан-Франциско, — продовжувала місіс Уелдон, — чоловік віддасть його до морської академії, щоб потім він мав змогу отримати диплом капітана.
— Містер Уелден вчинить дуже шляхетно, — зауважив капітан Халл. — Я впевнений, що Дік Сенд коли-небудь стане гордістю американського флоту.
— Бідолашна сирітка, в нього було важке дитинство. Йому було важко, — промовила місіс Уелдон.