— Дійсно, але це не дарма. Дік зрозумів, що лише важка праця допоможе йому вибитися в люди і зараз він на правильному шляху.
— Так, він стане людиною сумління.
— Погляньте на нього, місіс Уелдон, — продовжував капітан Халл. — Він зараз несе вахту біля штурвалу і не спускає очей з бізань-щогли. Він — зосереджений та уважний, саме тому судно не рискає, а дотримується курсу. Хлопчик вже зараз має навички бувалого кермового. Хороший початок для моряка! Знаєте, місіс Уелдон, ремесло моряка необхідно вивчати з дитинства. Хто не почав служити юнгою, той ніколи не стане справжнім моряком, принаймні на торговому судні. В дитинстві з усього отримаєш вигоду і поступово твої дії стають не лише свідомими, а й інстинктивними. В результаті моряк звикає приймати рішення так само швидко, як і маневрувати вітрилами.
— Однак, капітане, існує не мало вправних моряків і в військовому флоті, — зауважила місіс Уелдон.
— Так, звичайно. Проте, наскільки я знаю, майже усі найкращі моряки починали службу з дитинства. Достатньо згадати Нельсона[19] та багато інших, які починали юнгою.
В цю хвилину з каюту вийшов кузен Бенедикт. За звичкою занурений у свої думки, він блукав розсіяним поглядом по палубі, заглядаючи в усі шпарини, нишпорив під кліткою з курками, проводив пальцем по швах та обшивці борту — там, де вона була намащена смолою.
— Як ви себе почуваєте, кузене Бенедикт? — запитала місіс Уелдон.
— Дякую, добре, кузино. Як завжди… Однак, мені кортить якнайшвидше повернутися на сушу.
— Що ви шукаєте там під лавою, містере Бенедикт? — запитав капітан Халл.
— Комах, пане, комах! — спересердя відповів кузен Бенедикт. — Що ще я по вашому можу шукати?
— Комах? На жаль, вам варто зачекати: у відкритому морі вам навряд чи вдасться поповнити свою колекцію.
— Чому ж, пане? Хіба не можна припустити, що на кораблі виявиться декілька екземплярів…
— Ні, кузене Бенедикт, ви нічого тут не знайдете. — перервала його місіс Уелдон. — Гнівайтесь не гнівайтесь на капітана Халла, але він утримає свій корабель настільки чистим, що усі ваші пошуки будуть марними.
Капітан Халл розсміявся.
— Місіс Уелдон перебільшує, — промовив він. — Однак, мені здається, що ви дійсно даремно витратите час, якщо шукатимете комах в каютах.
— Знаю, знаю! — роздратовано вигукнув кузен Бенедикт. — Я вже обнишпорив всі каюти зверху донизу…
— Однак, в трюмі, — продовжував капітан Халл, — ви, можливо, знайдете декілька тарганів. Звичайно, якщо вони вас зацікавлять.
— Звичайно, зацікавлять! Як мене можуть не зацікавити ці нічні прямокрилі комахи, які накликали на себе прокляття Вергілія та Горація! — відказав кузен Бенедикт, гордо випроставшись. — Як можуть не цікавити мене ці близькі родичі periplaneta orientalis та американського таргана, що мешкають…
— …що забруднюють… — сказав капітан Халл.
— …що царюють на борту! — гордовито поправив його кузен Бенедикт.
— Непогане царство!
— О! Одразу помітно, що ви не ентомолог, пане!
— В жодному випадку!
— Послухайте, кузене Бенедикт, — посміхаючись, промовила місіс Уелдон, — сподіваюся, ви не віддасте нас на поталу тарганам заради науки?
— Я бажаю лише одного, кузино! — палко відповів ентомолог. — Лише одного: прикрасити свою колекцію якимось рідкісним екземпляром.
— Отже, вас не задовільнили новозеландські знахідки?
— Навпаки, дуже задоволений, кузино. Мені пощастило спіймати там екземпляр жука-стафіліна, який до мене знаходили лише в Новій Каледонії, за декілька сотень миль від Нової Зеландії.
Цієї хвилини Дінго, який грав із Джеком, підбіг до кузена Бенедикта.
— Згинь, згинь! — закричав той, відштовхуючи собаку.
— О, містере Бенедикт, — вигукнув капітан Халл, — як можна любити тарганів й ненавидити собак?!
— Ще таких гарненьких собачок! — сказав маленький Джек, обійнявши обома рученятами голову Дінго.
— Так…можливо… — пробурмотів кузен Бенедикт. — Але ця потворна тварина обдурила мої надії.
— Як, кузен Бенедикт! — вигукнула місіс Уелдон. — Невже ви зібрались зарахувати Дінго до ряду двокрилих та перепончастокрилих?
— Ні, звичайно, — цілком серйозно відповів вчений. Але ж Дінго хоча і належить до австралійської породи собак, був підібраний на західноафриканському узбережжі!
— Цілком вірно, — підтвердила місіс Уелдон. — Том чув, як про це говорив капітан «Вальдека».
— Так це….я думав…я сподівався…що на цій тварині знайдуться будь які комахи властиві тільки західноафриканській фауні.