11
Заходжу в темний зал, миготять різнокольорові вогні, доріжки яких спалахами ламп розбігаються по стінах жовтими, червоними, зеленими, білими жучками… і все під нудну попсу, від якої мене харить. Посеред залу в хаотичній купі танцює понад три десятки тьолок і пациків, я придивляюся, шукаю своїх. Незнайомий коротко стрижений товстун стріляє в мене цигарку, поки він її витягує з пачки, я помічаю, що по його обличчю струмками стікає піт, а світла футболка навколо шиї аж потемніла, настільки він мокрий. Із наших — нікого, це мені не подобається. Раптом із бокових дверей, де знаходиться підсобна, виходить Риня, а за ним Петро Григорович. Риня через зал прямує у напрямку великої чорної коробки лівого динаміка, підходить до темноволосої тьолки, яка сидить у кріслі під стіною, згинається над нею, чеше їй на вухо, помічаю, як вона кривиться, певно, через шум музики, але схвально йому киває. Петро Григорович повільно обводить зал поглядом, але мене не помічає. От, баран сліпий! Знову блукає очима й зупиняється на мені. Нарешті, дурбелик! Махає рукою, аби підійшов. Я пробираюся через тіла, котрі дригаються під музику, мене перепиняє сусідка з сьомого поверху, корчить гримаси. От гівно мале, ще не має й п'ятнадцяти, а вже по скачках лазить! На вухо кричу їй, ВСЬО РОЗКАЖУ МАМІ, а вона показує язика й просить, аби запросив на танець. ШО? — роблю вигляд, ніби не чую. ЗАПРОСИ НА ТАНЕЦЬ! — кричить мені у вухо. Розігнався, знайшла дурного, ШОБ ПОТІМ ТВОЯ МАМАША МЕНІ ОЧІ ВИДРЯПАЛА?! вона ж хвора на голову! про це всі знають. ШО ТИ СКАЗАВ? — кривиться через шум. ЛЮДА, ОБОВ'ЯЗКОВО ЗАПРОШУ, ТІЛЬКИ ХАЙ У ТЕБЕ СІСЬКИ ПІДРОСТУТЬ; пауза; ДУРАК! — б'є мене по щоці, але я її швидко заламую, жартівливо чмокаю в щоку і йду до Петра Григоровича.
— Шо за мочалка? — майже криком запитує він.
— Сусідка.
— Шо?!
— Сусідка!
— Трахатись любить?!
— Вона ще соска.
— Шо?
— Соска! Вона ше соска! Чуєш?
— Соска? Да? Чую!
Петро Григорович заводить мене у підсобку, де за великим столиком сидять всі наші: Ді–ма Дефіцит зі своєю тьолкою, Коновал, поруч із ним Юра Пиж, мій одногрупник Король (цей деколи до нас підмазується), знайомий Петра Григоровича, з яким він останнім часом майже нерозлучний, і — очам своїм не вірю! — Боря Гебельс! На столику кілька снарядів «пшеничної», грубо нарізана копчена ковбаса, шинка, у трилітровій банці малосольні огірочки, поламаний на великі кавалки батон. Дефіцит бере пляшку й наливає мені. Від п'яних розмов у кімнаті стоїть страшний галас. Ну, як твій Рух поживає? — голосно звертаюся до Гебельса. Ще не вмерла Україна? Ха–ха–ха!!! — регочуть пацани. Гебельс ніби почувається не у своїй тарілці, його з нами давно не було, він трохи змінився. Толян, кривиться Боря, йому мої жарти, мабуть, не в тягу, не вийобуйся. Радий тебе бачити, дружньо плескаю його по плечі, чьо не заходиш? партійна робота? Пацани знову регочуть. У каптьорку завалюють Риня і темноволоса, до якої кілька хвилин тому він підходив у залі. Риня виглядає чи то п'яним, чи то обкуреним, з обличчя не сходить широка усмішка; підводить бабаську до мене: познайомся — це Толян, мій найкращий друг, а це Таня, просто Таня, пам'ятаєш, я тобі про неї говорив по телефону? вона з нашої бурси. Ясно, просто Таня. Таня, скажи Толяну на кого ти вчишся? Таня сміється. Я запитливо дивлюся, бо нічого не почув: шо ти сказала? Я вчуся на прядильницю, відповідає вона. У мене падає шухляда: на прядильницю? о, гарна професія… «дело было на заводе, у прядильного станка»; пауза; Риня сміється, ми місяць тому з Толяном були в прядильному цеху, наш мастак Ромко водив туди на екскурсію, скажу вам, тьолки там класні: і старі, й молоді, ха–ха, регоче й обіймає Таню. Мала, ти не забула, це мій найкращий друг? Вона киває, що розуміє, двома пальчиками легко бере шматок копченої ковбаси й надкушує його, наче плитку шоколаду, я так не їм, я би хлопнув цілий. Риня повільно обмацує Таню, поводиться так, ніби в кімнаті вони одні, потім знову каже, це мій кращий друг, ти розумієш? Да, розумію, байдужим голосом перебиває вона його й жує ковбасу. Риня цілує її в лоба, гарна дівчинка, сюсюкає, що сьогодні буде краще, ніж минулого разу, да, киває Таня, сьогодні буде краще.