Риня пропонує знайти Таню й затягнути її в тир. Да. Йдемо шукати Таню, за розкладом у неї зараз всесвітня історія, підіймаємося на третій поверх, але Тані ніде нема. Як на зло, закінчується перерва, сцикухи з її групи йдуть в аудиторію. Нарешті помічаємо Таню, яка наближається з боку сходів до нас. Риня обіймає її за стан, замалажує, але Таня намагається вирватися, каже, шо вже почалася пара. Яка в дулі пара! Ми тебе хочемо. Нє, нє, відмахується Таня, в мене зараз пара, і взагалі… я вийшла заміж. Таня, сміється Риня, ти гоніш, який в дупі заміж, пішли. Риня, в мене чоловік тут, в общазі чекає, як я можу, каже вона. Спостерігаю за нею з відстані кількох метрів: покращала, морда стала ніби свіжішою, рум'яною, Таня помітно підтягнулася й трішки схудла, що її зробило стрункою; єблі дають своє. Риня просить, сюсюкає до неї на вушко, каже, йдемо в тир, всьо буде нормально, маленька, згадаємо старі добрі часи. Таня довго думає, врешті не витримує: ти, на–вєрно, тупий, Риня, да? я замужем! ЗА–МУ–ЖЕМ! нє, ти, канєшно, мені нравишся, але… я вроді бєрємєнна… Ох ти йо! — мало не падаємо на сраки. Таня усміхається: хочете, я вам дєвочку порекомендую, Іванку? Пауза. Ми в осаді. Да? шо за Іванка? давай Іванку! Таня раптом стає серйозною: тільки шоб ніхто не знав, чуєте? щоб ніхто не знав. Да, да, щоб ніхто не знав, нема питань, на, всьо буде нормально. Таня йде і приводить Іванку, свиня — так собі, заканає. Ми швидко спускаємося на перший поверх, потім сходами йдемо ще нижче — в тир, Риня витягує ключ до дверей, але, срань господня! — ключ не підходить, змінили замок. Риня матюкається, грюкає у двері. Я швидко його заспокоюю, тіпа, розслабся, придурок, нас можуть почути. Іванка поривається йти, каже, що сьогодні не може, я, в натурі, мальчікі, сьодні навєрно не вийде. Риня її не відпускає і тягне в каптьорку Ігоря–електрика, яка біля спортзалу. Ми завалюємо до нього, так і так, пояснюємо всю біду. Ігор, який возиться з купою дротів, несподівано стає злим, переляканим, віднікується, тіпа, таке робіть де завгодно, тільки не в мене. Я дивлюся на нього й мені стає противно, а колись цього лоха я поважав. Риня випадає в осад, він не може вкурити, що Ігор нам відмовив, і в чому? — на двадцять хвилин дати свою галіму барлогу. Лох! І ми його ще пригощали планом, деколи, урода, поїли… Ігор виправдовується, пацани, на мене насів дєрік, грозився, що вижене, зрозумійте, я не можу, я… Але ми не слухаємо його виправдання і виходимо, їдемо до мене, звертаюся до них, на Київську. Іванка встає на роги, нікуди я не їду! в мене тут чоловік! а якщо мене з вами побачать і йому скажуть? ви про це не подумали? І в тебе чоловік? Здуріти можна. Нє, ми про це не подумали. Риня не знає, що робити. Ми відпускаємо Іванку й мовчки дивимося, як вона віддаляється до мантелеп зі своєї групи. Закурюємо. От вівця, всю тягу наламала. Свиня — і в Африці свиня.
На третій парі мене пробиває на сон, і я мало не засинаю за партою. Риня каже, коли буде маленька перерва, звалимо, тобі, Толян, пивка нада попити, воно попустить. Ясний перець — попустить. Пивко завжди попускає. Коли чуємо довгожданий дзвінок, підриваємося й ідемо, нам на хвіст падає Король, утрьох їдемо на Київську до пивної бочки по дорозі між гастрономом «Київ» і моїм будинком. Прибуваємо на місце і помічаємо з десяток місцевих хануриків, більшість із них я знаю в лице, бо вони тут щодня зависають. Стаємо в чергу за двома підігрітими штемпами, які між собою сперечаються й розмахують засмаглими, брудними, роботящими руками. Вони беруть по два бокали й ненароком зачіпають Риню, який на них одразу гаркає. В ал–кашів падає планка, я бачу, що секунда–друга — і вони накинуться на Риню. Ми з Королем підскакуємо й починаємо валити їх одразу біля продавщиці. Риня хапає з прилавка свій бокал і виливає його в рило одного з хануриків. Я встигаю ще раз зарядити в табло іншого, як Король мене шарпає і кричить: звалюємо! Решта алкашні, яка тусується навколо пивної бочки, з недоумкуватими виразами облич підходить до прилавка й питає, що сталося. Штемпи, яким ми щойно відвішали, ревуть, як воли, й тикають на нас пальцями. Ми підриваємося й даємо дьору в бік 9–ї бурси. За нами з дикими криками женеться чоловік вісім сорокарічних алкашів. Біжимо повз гастроном «Київ», переслідувачі помітно відстають, лише один, кінь педальний, мало не наздоганяє Короля. Розвертаємося! — кричить Риня. Алкаш, мабуть, цього не чекав — тільки–но він встигає отямитися, як наражається на купу ударів по ногах, мармизі, корпусу. Штемпи, які біжать за ним, ревуть ще дужче. Ми знову тікаємо. Позаду верещать, що нас поріжуть, гімнярі вам ласти по одному вішати будемо за яйця ста–ять сюда ублюдки руки й ноги поламаю ви трупи вас тут ніхто не врятує. Риня знову кричить, щоб розверталися. Ми кидаємося назад, біжимо назустріч прудконогішому й починаємо його валити на місці, він репетує, як ненормальний, а Король наносить прямий за прямим у почервонілу харю, на, сука, на. Алкаш звалюється на землю, з його носа юшить кров, і ми гасимо його ногами. Уйобуєм! — кричить Риня, бо до нас устигають добігти інші переслідувачі. Ми залітаємо в двори міждев'ятиповерхівками й несемося, куди бачать очі. Пробігши через кілька дворів, зупиняємося аж біля будинку Ляні. Падаємо за невеликий столик і відхекуємося. За кілька хвилин відходимо. Несподівано Король регоче, а за ним і ми з Ринею.