Міна Ґледстон зайшла у лазарет Будинку уряду і в супроводі лікарів, котрі вже чекали на неї, рушила до постреанімаційної палати, де лежав отець Поль Дюре.
— Як він почувається? — запитала вона в першого лікаря, особистого терапевта Виконавчої директриси.
— Теплові опіки другого ступеня вкривають майже тридцять відсотків тіла, — відповіла доктор Ірма Андронєва. — Обгоріли брови й трохи волосся... але, чесно кажучи, волосяного покриву в нього взагалі небагато... на лівій стороні обличчя та боку третинні радіаційні опіки. Ми вже завершили епідермальну регенерацію та провели ін’єкції РНК-матриці. Больові відчуття зараз відсутні, і він перебуває в свідомості. Є проблема з хрестоформними паразитами на його грудях, але загрози для пацієнта на даний момент вони не становлять.
— Третинні радіаційні опіки, — повторила Ґледстон, зупинившись за пару кроків від палати, де її ще не міг почути Дюре. — Плазмові бомби?
— Так, — відповів інший лікар, якого Директриса не впізнала. — Ми певні, що цей чоловік телепортувався з Божегаю в останні миті існування каналу.
— Гаразд, — Ґледстон зупинилася перед антигравітаційним матрацом із Дюре. — Будь ласка, мені треба поспілкуватися із цим добродієм віч-на-віч.
Лікарі перезирнулися, махнули автомедсестрі, щоби вона заховалася в шафку, і зачинили за собою прохід у палату.
— Отче Дюре? — покликала його Ґледстон, упізнавши священика з голографій та описів Северна, коли той навідував прочан. Обличчя Дюре пашіло і рябіло. Воно блищало від регенераційного гелю та знеболювального спрею. Але й зараз його зовнішність вбирала очі.
— Директрисо, — прошепотів він у відповідь і спробував присісти.
Ґледстон лагідно поклала йому руку на плече.
— Відпочивайте. Ви можете мені розповісти, що сталося?
Дюре кивнув. В очах старого єзуїта бриніли сльози.
— Істинний Голос Світового дерева не вірив, що напад відбудеться по-справжньому, — прошепотів він хрипким голосом. — Сек Гардін вважав, що тамплієрів із Вигнанцями зв’язує якийсь пакт... якась угода. Але ті все одно атакували. Тактичні ланцети, плазмові заряди, ядерні бомби, здається...
— Так, — промовила Ґледстон, — ми все бачили з Оперативного центру. Отче Дюре, мені потрібно знати геть усе. Починаючи з моменту, коли ви ввійшли до Печерної гробниці на Гіперіоні.
Поль Дюре прикипів поглядом до обличчя Ґледстон:
— Ви й про це в курсі?
— Так. І про більшість подій аж до тієї миті. Але мені потрібно більше інформації. Набагато більше.
— Лабіринт... — Дюре заплющив очі.
— Що?
— Лабіринт, — повторив він уже дужчим голосом. Священик прокашлявся і розповів їй про свою подорож тунелями трупів, переміщення на корабель Збройних сил і зустріч із Северном на Пацемі.
— І ви певні того, що Северн збирався саме сюди? У Будинок уряду? — уточнила Ґледстон.
— Так. Він із вашим помічником... Гантом. Обоє мали намір квантуватися до вас.
Ґледстон кивнула й обережно торкнулася необпеченої ділянки на плечі єзуїта.
— Отче, тут усе відбувається дуже швидко. Северна немає, нема і Ганта. Мені потрібний хтось, у кого можна було би спитати поради про Гіперіон. Ви залишитеся зі мною?
— Мені треба повернутися назад, — спантеличено відказав Дюре. — Назад на Гіперіон, пан-Виконавча директрисо. Мене чекає Сол, чекають інші.
— Розумію, — заспокійливо промовила жінка. — Тільки-но ми зможемо забезпечити канал переходу на Гіперіон, я посприяю вашому поверненню. Але зараз Мережа наразилася на брутальний напад. Гинуть або невдовзі загинуть цілі мільйони. Отче, мені потрібна ваша допомога. Я можу на неї розраховувати хоча би на цей час?
— Так, пан-Виконавча директрисо, — зітхнув Поль Дюре. — От тільки я не маю найменшої гадки, чим...
У двері тихо постукали, і ввійшла Седептра Акасі. Директрисі вона передала плівочку із повідомленням. Ґледстон усміхнулася.
— Ну от, я ж казала, отче, що тут усе відбувається швидко. Прийшла новина. Згідно із повідомленням, на Пацемі Колегія кардиналів провела засідання в Сікстинській капелі... — Ґледстон повела бровою: — Це та сама Сікстинська капела?
— Так. Церква розібрала її на камінчики, на фрески і перевезла на Пацем після Великої Помилки.
Ґледстон повернулася до плівочки:
— ...провела засідання в Сікстинській капелі й обрала нового понтифіка.
— Так швидко? — прошепотів Дюре. Він знову заплющив очі. — Мабуть, відчували всю нагальність справи. Від фронту наступної хвилі вторгнення Вигнанців до Пацема скільки там?.. Усього десять днів? Але така їхня оперативність безпрецедентна...
— Вам цікаво, хто став новим Папою? — поцікавилася Ґледстон.
— Мабуть, кардинал Антоніо Ґвардуччі або ж кардинал Аґостіно Радделл, — розмірковував Дюре. — Нікому іншому зібрати більшості голосів у такий час не вдалося б.
— Ні, — заперечила Ґледстон. — Згідно з даними єпископа Едуара із Римської Курії...
— Єпископа Едуара?! Перепрошую, пан-Директрисо, не смію більше перебивати.
— Згідно з даними єпископа Едуара, вперше в історії Церкви Колегія кардиналів обрала особу, що навіть не має титулу «монсеньйор». У повідомленні йдеться про те, що новим Папою став єзуїтський священик... такий собі Поль Дюре.
Дюре так і сів на матраці попри опіки.
— Що? — судячи з голосу, він не йняв віри.
Ґледстон передала йому плівочку.
Поль Дюре витріщився на клаптик паперу.
— Неможливо. Ще ніколи понтифіком не обирали людини, котра не мала би титулу «монсеньйор». Хіба що символічно. Та й то був унікальний випадок... святий Бельведер після Великої Помилки та Чуда... ні-ні, це неможливо.
— Єпископ Едуар намагався з вами зв’язатися, якщо моя помічниця нічого не наплутала, — розповідала далі Ґледстон. — Ми негайно забезпечимо вам зв’язок, отче. Або, можливо, мені краще вас називати Ваша Святість? — Директриса говорила без іронії.
Дюре підвів погляд, надто приголомшений, аби щось сказати.
— Дзвінок вам перенаправлять сюди. Ваша Святосте, ми постараємося забезпечити вам канал переходу на Пацем якомога швидше, але ви б мені неабияк допомогли, якби підтримували контакт. Мені й справді не обійтися без ваших порад.
Дюре кивнув і знову подивився на плівку. На консолі понад матрацом заблимав вогник вхідного дзвінка.
Директриса Ґледстон вийшла у коридор, повідомила лікарів про найсвіжіші новини, зв’язалася зі Службою безпеки, щоби підтвердити телепорт-перепустку для єпископа Едуара або інших чиновників із Пацема та квантувалася назад до своїх апартаментів у житловому крилі. Седептра нагадала їй, що за вісім хвилин в Оперативному центрі знову збирається Воєнна рада. Ґледстон кивнула, провела помічницю та засіла в кабінці для повідомлень «світлом+», що розташовувалася в потаємній ніші у стіні. Ввімкнувши звукові захисні поля, вона набрала на монідиску код зорельота Консула. Пучок із повідомленням лишить слід в усіх передавачах «світла+» у Мережі, Протектораті, галактиці та всесвіті, але тільки на кораблі Консула його зможуть розшифрувати. Принаймні вона на це сподівалася.
Вогник голографічної камери блимнув червоним.
— Судячи з автоповідомлення, надісланого вашим кораблем, ви все ж таки вирішили зустрітися із Вигнанцями і вони дозволили вам прилетіти, — проказала Ґледстон у камеру. — Я також припускаю, що першу вашу зустріч ви пережили.
Ґледстон перевела подих.
— Багато років я прохала вас про значні жертви від імені Гегемонії. Тепер я проситиму від імені всього людства. З’ясуйте наступне: По-перше, чому Вигнанці атакують і знищують планети Мережі? Ви, я, Байрон Ламія були переконані, що їм потрібен тільки Гіперіон. Чому вони передумали?
По-друге, де перебуває ТехноКорд? Мушу це знати, якщо хочу з ними боротися. Чи Вигнанці вже забули про нашого спільного ворога — про Корд?
По-третє, які умови припинення вогню? Я готова багатьом пожертвувати, щоби позбутися ярма Штінтів. Але душогубство має припинитися!