Почвара батує і січе костюм Кассада до шкіри та м’язів. Кров юшить по стінах. Полковник пропхнув дуло гвинтівки в пащу істоти і вистрілив. Хмара з двох тисяч високошвидкісних голок відкинула голову Ктиря, ніби на пружині, і вчавила його тулуб у дальню стінку. Та навіть падаючи, монстр угородив шипи своєї ноги полковникові в стегно, і фонтан крові захлюпав вікна та стіни каюти в буєрі.
Ктир перемістився.
Зціпивши зуби, відчуваючи, як костюм автоматично накладає тиснучі пов’язки та шви, Кассад зиркнув на Монету, кивнув їй раз і рушив за істотою крізь простір та час.
Сол Вайнтрауб і Брон Ламія озирнулися, коли жахливий циклон жару та світла крутнувся за ними й ущух. Сол прикрив молоду жінку своїм тілом, поки навколо падало розплавлене скло, а тоді шипіло та сичало в холодному піску. Шум угамувався, піщана буря засипала баюру, що кипіла на місці, де відбувся бій, а вітер огорнув Соловим плащем їх обох.
— Що це було? — видихнула Брон.
Сол похитав головою і під завивання вітру допоміг їй зіпнутися на ноги.
— Гробниці відкриваються! — прокричав Сол. — Певно, якийсь вибух.
Жінка поточилася, але втрималася на ногах і взяла старого за руку.
— Рахіль? — вона спробувала перекричати бурю.
Сол стиснув кулаки. Його борода вже злиплася від піску.
— Ктир... її забрав... не можу пройти у Сфінкс. Чекаю!
Брон кивнула і примружилася, поглянувши на Сфінкса, чий осяйний контур тільки й був видний у несамовитому вирі куряви.
— З тобою все гаразд? — спитав Сол.
— Що?
— З тобою... все... гаразд?
Жінка неуважно помахала головою і торкнулася до неї руками. Нейрошунт зник. І не тільки осоружний придаток від Ктиря, а й сам шунт, який хірургічним методом їй установив Джонні, коли вони давним-давно переховувалися з ним у Вулику «Утиль». Без шунта, без петлі Шрена більше не існувало способу зв’язатися з Джонні. Брон згадала, як Уммон знищив його персону, розтрощивши та всотавши її з легкістю, з якою Ламія могла би забити комашину.
— Усе нормально, — відповіла вона, але похитнулася і дала себе підтримати Солу.
Він їй щось кричав. Брон намагалася зосередитись, сконцентруватися на тут і зараз, після мегасфери реальність видавалася вузькою та обмеженою.
— ..луг не поговориш, — кричав Сол, — ...назад до Сфінкса.
Брон похитала головою. Вона показала рукою на бескиди в північній стороні долини, де в хмарних закрутах піщаної бурі прозирало безмежне дерево Ктиря.
— Поет... Силен... там. Бачила його!
— Ми нічим йому не зарадимо! — прокричав у відповідь Сол, прикриваючи їх обох плащем. Кіноварний пісок шелестів по фібропласту, ніби голки-флешети по броні.
— А раптом, — сказала Брон і відчула тепло в затишку його рук. На якусь мить вона собі уявила, що може скрутитися поруч із ним калачиком не згірше Рахілі та спати, спати. — Я бачила... комунікації... коли верталася із мегасфери! — перекрикувала вона вітер. — Якимось чином тернове дерево пов’язане із Ктиревим палацом! Якщо пробитися туди, то можна спробувати пошукати спосіб урятувати Силена...
— Не можу покинути Сфінкса, Рахіль, — похитав головою Сол.
Брон зрозуміла. Вона погладила старого по щоці, відтак нахилилася ближче, поки його борода не торкнулася її обличчя, і проказала:
— Гробниці відкриваються. Не знаю, коли нам випаде інша така нагода.
В очах Сола бриніли сльози.
— Знаю. Хотів би допомогти. Але я не можу піти від Сфінкса... раптом... а раптом...
— Я розумію, — промовила Брон. — Вертайтеся туди. А я сходжу до Ктиревого палацу, спробую відшукати цей його зв’язок із терновим деревом.
На Сола жаль було дивитися.
— Кажеш, ти була в мегасфері, — гукнув він. — Що бачила? Що дізналася? Твоя персона Кітса... вона?..
— Поговоримо, коли я вернуся, — Брон відійшла на крок, аби краще бачити Вайнтрауба. Його обличчя — суцільна маска болю. Обличчя батька, котрий втратив дитину.
— Ідіть туди, — твердо сказала вона. — Зустрінемося у Сфінксі приблизно за годинку.
Сол погладив бороду.
— Більше нікого немає. Тільки ти і я, Брон. Нам не можна розділятися.
— Ненадовго доведеться, — Брон відійшла ще трохи далі, і тепер вітер полоскав холоші її штанів і куртку. — Побачимося за годину чи ще раніше.
І вона хутко рушила геть, перш ніж її могло здолати бажання ще раз сховатися в теплі його рук. Вітер тут набагато дужчий і дме зі сторони входу в долину так сильно, що сліпить їй очі та усуціль заліплює щоки. Тільки опустивши голову низько-низько, Брон спроможна триматися стежини, принаймні загального напрямку. Її шлях освітлює тільки пульсуюче сяйво Гробниць, а хроноприпливи так і шукають нагоди смикнути жінку в абсолютно фізичному своєму вияві.
За кілька хвилин вона зорієнтувалася і зрозуміла, що вже пройшла Обеліск і звернула на всипану камінними уламками доріжку в околиці Кришталевого моноліту. Сол і Сфінкс уже зникли десь позаду, а Нефритова гробниця тільки й мріла блідо-зеленим відсвітом у кошмарному вітрі та куряві.
Брон спинилася, ледве похитуючись під натиском свіжого штормового подуву та припливів часу. До Ктиревого палацу лишалося трохи більше півкілометра. Ну, зрозуміла вона, коли виходила з мегасфери, що між деревом та цією гробницею існує якийсь зв’язок, а далі що? Чим їй настільки любий цей триклятий поет? Своїми вічними прокльонами в її сторону та здатністю казитися з півоберта? Навіщо гинути заради нього?
У долині верещить вітер, але понад його звуками Брон розчула значно пронизливіші крики, більше схожі на людські. Вона глянула в сторону північних скель, але за піском у повітрі все одно нічого не можна роздивитися.
Брон Ламія схиляється вперед, піднімає комір куртки ще вище і суне далі проти вітру.
Перш ніж вона встигла вийти з кабінки передавача «світло+», Міна Ґледстон почула передзвін вхідного повідомлення і лишилася на місці, витріщившись у голографічну нішу. Корабель Консула відзвітував про одержання її відеолиста, але у відповідь нічого не надсилав. Може, дипломат передумав?
Ні. Колонки даних, які сплили в паралелепіпеді призми перед її обличчям, свідчили про те, що цей надсвітловий пучок походить із системи Моря Безкрайого. Приватним каналом із нею зв’язався адмірал Вільям Аджунта Лі, скориставшись кодами, які вона йому передала.
Коли Ґледстон наполягла на підвищенні флотського командира та призначила його «відповідальним за контакти з урядом» в ударній місії, що планувалася в околицях Хеврона, Військово-космічні сили нетямилися з люті. Але після жорстокого вбивства світів Небесної Брами та Божегаю всіх штурмовиків перевели в систему Моря Безкрайого: сімдесят чотири лінкори, кораблі першого рангу в рясному супроводі факельників та сторожові кораблі — усе це оперативне з’єднання одержало наказ якнайшвидше завдати удару по все ближчих зорельотах Рою і спробувати вразити його ядро.
Лі був шпигуном та зв’язковим Ґледстон. Хоча його нове звання та покладені на нього обов’язки дозволяли брати участь у штабних засіданнях, на тому театрі бойових дій четверо командирів ВКС були старші від нього.
Ґледстон це влаштовувало, їй потрібна була своя людина на місці.
У капсулі зібрався туман, і рішучий вираз обличчя заполонив собою нішу:
— Виконавча директрисо, доповідаю згідно з вашим наказом. Оперативне з’єднання сто вісімдесят один крапка два успішно квантувалося в систему тридцять дев’ять дев’яносто шість крапка дванадцять крапка двадцять два...
Ґледстон здивовано кліпнула, а потім пригадала, що це офіційний код системи зорі спектрального класу G, у якій було розташоване Море Безкрає. За межами своєї планети в складі Гегемонії рідко замислюєшся про географію.