Падіння Гіперіона

— «Господи», — шепочу / думаю я.

[Саме так /

Кітсе \\

Усі персони з повільного часу

такі тугодуми /

чи в тебе сильніше

пошкодження мозку ніж у решти >]

— «Ти повідомив Брон і... моєму двійникові... що ваш Абсолютний Інтелект „займає інтервали реальності, успадкувавши цю оселю від нас, своїх творців, у спосіб, у який людство вспадкувало любов до дерев“. Ти цим хотів сказати, що ваш deus ex machina заселить ту саму мережу телепортів, у якій зараз мешкають штучні інтелекти ТехноКорду?»

[Так / Кітсе]

— «А що тоді станеться з вами? Зі штучними інтелектами, які в ній живуть зараз?»

«Голос» Уммона перетворюється на глузливу гуркотнечу:

[Чому спізнав я вас> чому уздрів[129] >

Чому збентежив суть свою безсмертну

Я лицезрінням новочасних жахів >

Сатурн упав / і я ось-ось впаду >

Невже я втрачу > гавань сю рахманну >

Колиску слави / сей погідний край /

Сю щасну повню благосного світла /

Сі кришталеві храми та альтанки /

Імперії розкішної моєї >

Яка вже й так > румовище і пустка >

Гармонія / пишнота / велич зникли >

А наяву > пітьма / і смерть / і морок]

Мені відомі ці слова. їх написав я. Точніше, їх написав Джон Кітс дев’ять століть тому під час першої спроби життєписати падіння титанів та сходження богів-олімпійців на їхнє місце. Я дуже добре пам’ятаю ту осінь 1818 року: біль хронічно хворого горла, яке я застудив під час пішого походу по Шотландії, ще дужчий біль від трьох лихих нападок на мою поему «Ендіміон» у часописах «Блеквудс», «Квартальний оглядач» та «Британський критик» і майже такої самої сили біль за брата Тома, котрий нездужав на сухоти.

— «Коли народиться Абсолютний Інтелект, ви, штучні інтелекти „нижчого рівня“, помрете».

[Так]

— «Він живитиметься вашими інформаційними мережами так само, як ви — людськими».

[Так]

— «І тобі не хочеться помирати, правда, Уммоне?»

[Умирати легко /

Грати комедію складно[130]]

— «І все ж таки ви б’єтеся за виживання. Ви, Консерватори. Через це у ТехноКорді йде громадянська війна?»

[Менше світло спитало в Уммона \\

В чому значення

появи Даруми[131] із заходу > \\

Уммон відповів \\

Ми бачимо

гори в сонячнім промінні]

Розбирати коани Уммона тепер стало простіше. Пам’ятаю час іще до переродження своєї персони, коли я всотував знання разом з «інтелектуальним молоком» цього аналога. У високій філософії ТехноКорду, яку люди назвали би дзеном, чотири чесноти Нірвани — це і) незмінність, 2) радість, з) особисте існування і 4) чистота. Люди перекваліфікували би їх на чотири ціннісні категорії: інтелектуальні, релігійні, моральні й естетичні. Уммон і Консерватори визнають із них тільки одну — існування. Там, де релігійні цінності відносні, інтелектуальні — мінливі, моральні — неоднозначні, а естетичні залежать від спостерігача, цінність існування будь-чого не має виміру (звідси — «гори в сонячнім промінні») і, не маючи виміру, прирівнюється до всього іншого на світі, до будь-яких істин. Уммон не хоче помирати.

Щоб повідомити мені про це, щоби створити мене, щоб обрати Брон, Сола, Кассада та решту для паломництва, щоб організовувати витік інформації для Ґледстон та кількох інших сенаторів упродовж кількох сторіч заради попередження людства, Консерватори відкинули свого власного бога й одноплемінників-штучних інтелектів, а тепер і взагалі ведуть відкриту війну в самому Корді.

Уммон не хоче помирати.

— «Уммоне, якщо буде знищено ТехноКорд, ти помреш?»

[Немає смерті в Універсумі[132] \\

Не пахне смертю / смерть мана тужи / тужи /

По цій блідій Омезі зів’ялого роду]

І знову-таки ці слова належать мені, точніше — практично мені, і походять вони з моєї другої спроби написати епічну поему, щоби розповісти про минущість божеств і роль поета у світовій війні проти болю.

Уммон не помре, якщо телепорт-оселю ТехноКорду буде знищено, зате голод Абсолютного Інтелекту однозначно присудить йому смерть. Куди йому втікати, якщо Мережа / Корд зруйнуються? Я бачив метасферу, цей нескінченний ландшафт тіней, де темні обриси рухаються за несправжнім горизонтом.

Я знаю, що Уммон не відповість мені на це запитання. Тому я спитаю дещо інше.

— «Чого хочуть Протестанти?»

[Того ж, що і Ґледстон \\

Кінця

симбіозу між Штінтами та людством]

— «Поклавши кінець людству?»

[Вочевидь]

— «Чому?»

[Ми вас поневолили

силою /

технологією /

намистом і брязкальцями

тих пристроїв що вам самим не судилося ні сконструювати

ні зрозуміти \\

Рушій Гокінґа ви би опанували /

але не телепорт /

не передавачі «світло+» /

не мегасферу /

не жезл смерті >

Нізащо \\

Як індіанці-сіу з рушницями[133] / кіньми /

 ковдрами / ножами / і намистом

ви їх прийняли /

пригорнули нас

і втратили самих себе \\

Проте як біла людина

котра роздавала ковдри зі збудником віспи /

як рабовласник на своїй

плантації /

або Werkschutze Dechenschule

Gusstahlfabrik[134] /

ми втратили самих себе \\

Протестанти хочуть покласти край

симбіозу

вирізавши паразита /

людство]

— «А як щодо Абсолютів? Вони хочуть помирати? Поступитися місцем вашому хижому Абсолютному Інтелекту?»

[Їм здається

як здавалося вам

або вашому софісту Морському Богу

здавалося]

І Уммон зачитує поезію, яку я покинув у розпуці не через її поетичну якість, а через те, що я абсолютно не підтримую її ідей.

Її промовляє приреченим титанам Океан, Бог Моря, практично позбавлений свого престолу. Це гімн-пеан еволюції[135], написаний, коли Чарлзу Дарвіну було дев’ять років. Я чую слова, які написав одного жовтневого вечора дев’ять століть тому, багато планет і всесвітів тому. З іншого боку, я ніби вперше їх чую:

[О ви / подолані / над ким лиш лють панує[136] /

Хто корчиться / і няньчить власні болі!

Чуття вгамуйте / і оглухніть \\ Голос мій

Ковальським міхом не роздує вашу злість \\

129

Джон Кітс. Гіперіон. Книга і, 317-328 (Hyperion, 1820; пер. Бориса Щавурського, 2017).

130

Dying is Easy. Comedy is Hard (англ.) — апокрифічна фраза, що приписується американському театральному та кіноактору Едмунду Ґленну (1877-1959), яку він нібито проказав на передсмертній одрині. Насправді між прикутим до ліжка Тедці (тобто Ґленном) і його другом, режисером Джорджем Сітоном (1911-1979), відбувся наступний діалог: «Усе це, напевно, дуже тяжко для тебе, Тедці. — Не настільки, як грати комедію».

131

Дарума (яп.  [daruma]), скорочення від Бодайдарума — японське ім’я «Голубоокого Варвара» Бодгідгарми (V-VI ст.) — буддійського ченця-бгікшу родом із західних регіонів Китаю або південної Індії, 28-го Патріарха вчення Будди Ґаутами, що приніс у Стародавній Китай філософію магаяни, яка в поєднанні з елементами даосизму призвела до появи буддійської школи чань або дзен (на японський манір).

132

Джон Кітс. Падіння Гіперіона. Пісня і, 423-430,264 (The Fall of Hyperion: A Dream, 1857; пер. Бориса Щавурського, 2016).

133

сіу (скорочення від екзоніма Nadouessioux), самоназва «Сім Огнищ», Очхетхі-Шаковін — власне, племена дакота, лакота і накота, що утворюють велику мовно-культурну спільноту і колись панівну народність корінних мешканців Великих рівнин у Північній Америці, представники якої свого часу чинили запеклий опір європейській колонізації. Нині їх нащадки зареєстрували понад два десятки федерально визнаних сіумовних резервацій на території СІНА та Канади.

134

Werkschutze Dechenschule (нім.) — заводська охорона Дехеншулє — табору спеціального призначення при заводі Круппа у м. Ессен (03-25.10.1944). Gusstahlfabrik (нім.) — ливарний завод.

135

пеан (д.-гр. παιηω [paieon]) — у давньогрецькій поезії жанр ліричної пісні чи поезії на вшанування чийогось тріумфу або подяки і сам твір, зазвичай виконуваний хором.

136

Джон Кітс. Гіперіон. Книга 2, 173-230 (Hyperion, 1820; пер. Бориса Щавурського, 2017).