Проте усім / хто хоче правду чути /
Я доведу / що / хоч-не-хоч / віднині
Ви мусите скоритись і відтак
Приймете правду наче данність \\ Всіх нас
Змете закон природи / а не громовиці
Юпітера \\ Сатурне достославний / ти
До атома просіяв цілий Всесвіт
Але оскільки й сам ти самодержець /
Засліплений вельможністю своєю /
То й не уздрів стезю оту єдину /
Що вічну істину мені явила \\
Отож / з могутніх владців ти не перший \\
Не альфа чи омега сього світу /\
Із Хаосу і Мороку постало
Одвічне Світло / виплід сил вогненних /
Ота закваска длява, що до часу
Бродила в собі \\ і той час настав /
А з ним разом з’явилося і Світло /
Що понесло від власного творця
Весь безмір / що його Життям зовемо \\
В той самий час / із небуття постали
Уран і Гея наші сотворителі
Відтак родився ти / а вслід і ми, гіганти /
Щоб панувати можно над світами \\
Тепер - про правду / хоч вона гірка \\
Гірка для дурнів! Знати голу правду /
Й безтрепетно зустрінути її /
Вінець владичення \\ Запам’ятай се кріпко!
Уран і Гея недосяжно кращі
Від Хаосу і Мороку / хоч ті /\
Також владичили / Уран і Гея
Породивши нас самі чудилися /
З доладності й хорозтва наших форм /
І з духу вільного / у нашім панібратстві /
І з тисяч інших незрівнянних познак \\
Отак тепер і нам прийшла на зміну /
Нова потуга / роджена від нас
Красою зацніша / снагою незборима
Котрій судилось / взяти верх над нами
А нам іти у вікопомний Морок \\
І все ж поразка наша не значніша
Від тої / що зазнав безформний Хаос \\
Скажи мені / хіба плекає помсту /
Земля / що живить праліс гордовитий >
Віддаючи йому себе усю > Хіба
Вона ненавидить зелене верховіття
Хіба дерева заздрять голубам / бо ті
Туркочуть чи у пошуках утіхи
На білих крилах можуть полетіти >
Ми — ті дерева / на чиїм гіллі
Не голуби лякливі позростали /
А царствені орли золотопері /
Що сліплять нас красою з високості /
Як владарі / Бо це закон одічний >
Чим ти прекрасніший, тим і сильніший \\
//\V/\V/\\
Прийми сю правду / і втішайся нею]
— «Дуже гарно, — подумав я Уммонові, — але чи віриш ти в це сам?»
[Ні на йоту]
— «А Абсолюти?»
[Так]
— «І вони ладні загинути, тільки би поступитися місцем Абсолютному Інтелекту?»
[Так]
— «Існує одна проблемка, можливо, навіть надто очевидна, щоби про неї говорити. Але я наважуся. Навіщо воювати, якщо переможець відомий, Уммоне? Ти стверджуєш, що Абсолютний Інтелект існує в майбутньому, веде війну з людським божеством і навіть пересилає вам крихти інформації, аби ви могли ділитися нею з Гегемонією. Отже, Абсолюти мають тріумфувати. Навіщо війна і все це?»
[КАЦУ!]
[Настановляєш тебе /
створюєш найвитонченішу повернену персону
яку тільки можна уявити /
і дозволяєш тобі блукати серед людей
у повільному часі
аби загартувати ковань /
і все одно ти
мертвонароджений]
Я довго думаю.
— «Існують множинні майбуття?»
[Менше світло спитало в Уммона \\
Існують множинні майбуття > \\
Уммон відповів \\
У собаки є блохи >]
— «Але те, в якому Абсінт сходить до влади, ймовірне?»
[Так]
— «Однак іще вірогідне майбутнє, в якому виникає Абсінт, але йому протистоїть людське божество?»
[Мене розраджує те
що навіть
мертвонароджені
можуть думати]
— «Ти сказав Брон, що людська... свідомість... божество... здається таким нерозумним... що цей людський Абсолютний Інтелект триєдиний у своїй природі?»
[Інтелект /
Емпатія /
і Поєднувальна Безодня]
— «Поєднувальна Безодня? Ти про 
та 
, планківський простір і планківський час? Квантову реальність?»
[Обережно /
Кітсе /
думати може ввійти в звичку]
— «І ця його частина, Емпатія, якраз втекла назад у часі, щоб уникнути війни із вашим Абсінтом?»
[Правильно]
[Для її пошуків наш Абсінт і ваш Абсінт відправили назад у часі Ктиря]
— «Наш Абсінт! Людський Абсінт відправив Ктиря також?»
[Дозволив цьому статися]
[Емпатія це
чужорідний і марний складник /
хробакоподібний додаток
інтелекту \\
Але людський Абсінт відчуває з її допомогою /
і ми використовуємо біль
щоби викурити її зі сховку /
для цього дерево]
— «Дерево? Тернове дерево Ктиря?»
[Звісно]
[Воно транслює біль
«світлом-плюс» і «мінус»
як свисток
для вуха собаки \\
Або бога]
Я відчуваю, як мій власний аналог похитнувся від істини, що звалилася мені на голову. Хаосу за силовим яйцем Уммона навіть неможливо уявити. Ніби вся тканина світобудови рветься під гігантськими руками. У Корді веремія.
— «Уммоне, хто цей людський Абсінт у нашому часі? Де переховується ця свідомість? Де вона спить?»
[Ти мусиш зрозуміти / Кітсе
нашим єдиним шансом
було створити гібрид /
Сина Людського /
Сина Машинного \\
І зробити цей сховок настільки привабливим
що втікачка Емпатія
не подумає навіть шукати іншого дому \\
Свідомість майже божественна вже
наскільки людство змогло запропонувати за тридцять
поколінь \
уява ладна здолати
просторочас \\
і такою пропозицією /